Сторінка
5

Соціально-педагогічна характеристика дітей "групи ризику"

збільшена напруженість життя, підвищена тривожність більшості людей: багато хто схильний до перегляду норм поведінки, їх спрощення, поведінка більшості стає все менш цивілізованою;

шкільна напруженість, що виражається в збільшенні обсягів та інтенсивності занять, підвищення темпів;

великий тиск на незміцнілі уми і нерви школярів викликає невідповідність між тим, що дитина бачить у реальному житті, і тим, чому його вчать, що від нього вимагають у школі;

широкий спектр можливих недоліків морального виховання – від нерозуміння моральних норм до небажання з ними рахуватися;

інтелектуальна нерозвиненість, душевна черствість, емоційна глухота значної частини дітей;

несприятлива спадковість;

дефекти самооцінки, завищення її, небажання визнавати об'єктивні оцінки і з ними рахуватися;

нестійкість нервових процесів в умовах, сприятливих для виникнення відхилень;

відсутність вольової саморегуляції (імпульсивність, розгальмування, нестриманість);

асоціальна поведінка батьків (пияцтво, бійки, наркоманія, злочинний спосіб життя тощо);

повна байдужість до дитини або, навпаки, надмірний контроль з боку дорослих;

підбурювання дорослих, втягування малолітніх у групи асоціальної поведінки;

уповільнені темпи розумового, соціального та морального розвитку.

Дослідниці Н.В. Перешиїна та М.Н. Заостровцева виділяють наступні причини девіантної поведінки: соціальні, психологічні та суб’єктивні. Серед соціальних причин можна назвати зниження уваги суспільства до проблем виховання дітей і підлітків, яке призвело до несприятливих соціальних наслідків, серед яких основні: зростання підліткової наркоманії, раннє материнство та позашлюбні діти, криміналізація та злочинність неповнолітніх, насильство над дітьми в сім’ї, соціальне сирітство. Статистика дає невтішну інформацію про прогресуюче зростання дітей, які включені в ці асоціальні процеси.

Психологічні причини включають відчуття невпевненості в собі, фізичні та розумові недоліки підлітка, його власний ритм, мотивацію, успіхи й поразки, ступінь стабільності сімейних взаємин. Часто шкільні невдачі — це ознака глибокого душевного розладу самого підлітка, залежного від його стосунків з батьками. Відчуття впевненості, яке він одержує в сім’ї, ймовірно, — одна з кращих гарантій шкільних успіхів .

Педагогічні причини відзначав А. Макаренко. Він наголошував на тому, що головними завданнями педагога, вихователя є організація дитячого колективу, розвиток дитячих органів самоврядування, створення найближчих і дальніх перспектив колективного розвитку, мажорного тону в колективі, тобто забезпечення психологічного комфорту всім дітям і особливо важковиховуваним, оскільки несприятливий клімат у шкільному колективі може бути однією з причин появи девіантної поведінки.

Причиною несприятливого клімату може бути авторитарний педагогічний стиль. В авторитарного вчителя вихованці часто відчувають психологічний дискомфорт і незадоволення, вони вимушені шукати товаришів на стороні, щоб реалізувати потребу в спілкуванні та самоутвердженні. Авторитарний педагогічний стиль призводить до деформації структури формальних і неформальних взаємин, у результаті утруднює процес формування колективу, він утрачає свої виховні можливості.

Щось подібне відбувається і в класах зі стосунками потурання вчителя, де органи самоврядування фактично усуваються від виконання своїх обов’язків щодо об’єднання колективу. Без правильного педагогічного керівництва закони колективного життя в класі можуть підмінятися жорстокими законами групового конформізму, спрямованого на придушення окремої особистості, а це, у свою чергу, є ще однією причиною девіацій. Взаємодія та взаємовплив між учителем та учнем може бути різною мірою цілеспрямованими (свідомими) і стихійними (несвідомими). У першому випадку педагог ставить перед собою завдання змінити що-небудь у поведінці, мотивах, усунути або посилити прояв окремих сторін особистості.

Одночасно відбувається й несвідомий вплив педагога на школяра, у результаті якого виникає наслідування, копіювання, емоційне «зараження», співпереживання. Діти копіюють поведінку, звички й манери вчителя, а також його реакції негативного характеру. До афектних проявів взаємодії можна віднести аутизм — занурення учня у світ власних переживань, замкнутість,пасивність. Порушуються соціальна та психологічна адаптація, взаємини з людьми, з’являються нервозність та агресивність. Такий учень більше схильний до девіантних вчинків. Вихід з такого становища дитина іноді намагається знайти в суїциді. За даними спеціального дослідження, до 92% самогубств у підлітків прямо або побічно пов’язані зі стосунками , що несприятливо склалися в школі з учителями (класом) або в сім’ї. Іншим афектним проявом є фобії (нав’язливі страхи). Страх виникає у школяра в ситуаціях майбутньої зустрічі з учителем, який недоброзичливо, грубо ставиться до нього. Учень постійно чекає неблагополуччя, відчуває напругу, хвилювання, безсоння, страх.

Впливає на дітей і соціальне середовище. Прагнення соціального визнання — важлива потреба підліткового віку. Підліток може явно не відчувати впливу соціального середовища, будучи в той же час джерелом або мішенню конфліктів, що може викликати девіантні відхилення.

Соціальне середовище та особистість підлітка знаходяться у двосторонній взаємодії. Причому такий вплив буває як позитивним (соціальна творчість), так і негативним (соціальна патологія). Соціальне середовище диктує особистості підлітка свій набір норм існування, підліток же прагне слідувати (або не слідувати) цим нормам і правилам.

На думку Н.В. Перешиїної та М.Н. Заостровцевої, на людину діє більше 200 чинників, що викликають соціально негативні наслідки. Насправді їх ще більше, оскільки багато так званих позитивних чинників можуть сприяти розвитку соціально негативних форм девіантної поведінки (наприклад, позитивний індивідуалізм може за наявності певних обставин обернутися соціальним егоїзмом та ін.).

Суб’єктивні причини девіантної поведінки полягають у тому, що кожний віковий етап розвитку дитини не зводиться до чисто кількісно вимірюваних змін у свідомості та поведінці підлітків, а приводить до якісних змін у психіці. Тому підлітки часом краще розуміють один одного, ніж їх дорослі вихователі.

Діти далеко не завжди схожі на своїх батьків. Розв’язати проблему допомагає читання психологічної та педагогічної літератури й постійний нагляд за підлітком, інакше виникають труднощі в спілкуванні з ним.

Висновки до першого розділу

Вивчення теоретичних джерел з проблеми діти «групи ризику» дало змогу сформулювати такі висновки.

Проблему групи ризику та девіантної поведінки розглядали П.Д. Павленок, Л.Я. Оліференко , Н.А. Литвинова, О.В. Тимченко, Н.В. Стельмах , Г.Д. Золотова, М.А.Галагузова, Н.В.Дивицина, Н. Зобенько, А.Й. Капська,

Н.Ю. Максимова, В.Г. Сенько, Г.Н. Штинова та ін ; причини появи дітей «групи ризику» досліджували Р.В. Овчарова, В.М.Бехтерєв, П.Ф. Каптерєв, В.Г. Сенько, Н.В. Перешиїна та М.Н. Заостровцева та ін.