Сторінка
10
Незважаючи на різні методичні рекомендації, всі дослідники схвалюють такі основні положення:
учнів слід спеціально вчити сприйманню, без цього вони надовго зберігають ті особливості сприймання, які характерні для наймолодших дітей (невиразність, нечіткість);
це навчання повинно бути спрямоване на вдосконалення двох основних процесів: аналізу і узагальнення. Залежно від рівня розвитку дитини, від мети, яку ставить вчитель, від вибраного для навчання змісту, спрямованість аналізу змінюється. Це може бути лише виділення всього об’єкта, як „фігури" (дерево, людина, тварина). Але аналіз може бути спрямований на точне впізнання об’єкта (яке це дерево, в якому стані), тоді дитина повинна виділяти елементи, частини, ознаки цілого. Але аналіз повинен вести до синтезу, до встановлення зв’язку, до узагальнення;
чим молодші діти, тим більше значення в аналізі відіграють їхні практичні дії. Якщо вдається здійснити аналіз об’єкта, який сприймають діти, шляхом виконання ними будь-яких практичних дій, то така побудова навчання дає позитивні результати;
у навчанні сприйманню велику роль відіграє слово. Слово використовується, по-перше, як засіб позначення об’єкта, який сприймається, кожної його частини, елемента, ознаки. Тим самим новий об’єкт відноситься до певної категорії вже відомих об’єктів. По-друге, слово використовується для того, щоб описати певний об’єкт. Тим самим вчитель, а потім і учні виділяють його складові частини, деталі, ознаки, їх місце розташування, відзначають його загальні ознаки і індивідуальні особливості. Такий поступовий опис є одночасно і навчанням дітей раціональному способу розглядання об’єкта. По-третє, вчитель задає запитання і спонукає дітей задуматись у пошуках відповіді під час спеціально спрямованого сприймання об’єкта. По-четверте, слово є засобом підведення результатів спостереження. Словом учень виражає свої судження про сприйняте, встановлює зв’язки, робить висновки, формує узагальнення. Словом діти висловлюють і своє ставлення до сприйнятого, свою оцінку: „Дуб як живий, навіть здається, що чуєш шум його листя".
Розвиток, глибина сприймання залежить від розвитку чуттів, мислення, накопиченого раніше досвіду. В плані розвитку чуттів корисно згадати досвід В.О. Сухомлинського, який вчив дітей відрізняти в природі десятки відтінків тільки одного зеленого кольору [48]. Однак самі по собі чуття не мають природничого, екологічного сенсу. Він з’являється лише на рівні сприймання, коли застосовується мислення й усвідомлюється цілісність тіл і явищ, за якими спостерігають.
Критеріями розвитку спостережливості у молодших школярів є:
здатність до самостійного знаходження нових властивостей об’єктів, явищ у навколишньому світі;
сприймання не тільки окремих об’єктів, найчастіше представників рослинного і тваринного світу, але якомога більшої кількості об’єктів;
цілісне сприймання навколишнього світу.
У працях А. Біне визначені типологічні відмінності, що стосуються вміння молодшими вчителями сприймати групу предметів як одне ціле. Виділяючи окремі сторони об’єкта чи явища природи, діти не співвідносять їх між собою, не бачать зв’язків між об’єктами, що сприймаються. Як зазначає М.О. Данилов, головною причиною цього є невміння дітей правильно сприймати об’єкт, тобто неготовність до аналітичної діяльності, без якої неможливо взагалі що-небудь сприймати. Щоб побачити дерево, яке росте в парку, дитина повинна виділити цей предмет як особливу фігуру на фоні інших. При цьому, щоб впізнати, що це саме дерево, вона повинна виділити його основні частини (стовбур, гілки, крону), і обов’язково у постійних для даного об’єкта співвідношеннях (у знайомій структурі). Не дивлячись на те, що дитина вже з перших днів свого життя може дивитися на предмет, чути звуки, її потрібно систематично вчити дивитись, розглядати, слухати і розуміти те, що вона сприймає. Механізм сприймання готовий, але користуватись ним дитина ще не вміє. Таким чином, засвоєння нового матеріалу залежить від готовності до його сприймання, що сформувалося в того чи іншого учня на даний момент.
За час навчання в початковій школі сприймання молодших школярів зазнає кількісних та якісних змін. На думку Г.С. Костюка, кількісні зміни полягають у зростанні швидкості перебігу процесу, у збільшенні числа сприйнятих об’єктів, у розширенні обсягу їх запам’ятовування тощо. Якісні зміни - це певні перетворення структури сприймання, виникнення нових його особливостей, які знаменують собою підвищення пізнавальної ефективності сприймання. Тобто у процесі навчання в початковій школі, зазначає Л.В. Занков, проходить перебудова сприймання, воно піднімається на вищу ступінь розвитку, набуває характеру цілеспрямованості. Якщо учні спочатку сприймали предмет для того, щоб правильно з ним діяти, то пізніше вони діють із предметом, щоб правильно сприймати його. Учні починають глибше аналізувати і синтезувати об’єкти сприймання.
Дослідженнями Г.О. Люблінської доведено, що збагачення досвіду учня, зростання вміння зіставляти враження, шукати істотні зв’язки між об’єктами сприймання виявляються в тому, що зростає узагальнений характер його сприймання. Молодші школярі поступово привчаються підпорядковувати сприймання та увагу певній меті - зростає довільність, стійкість, цілеспрямованість сприймання. Поступово діти оволодівають технікою сприймання, спостереження, вчаться розглядати, виділяти головне, бачити в об’єкті багато деталей; сприймання стає розчленованим і перетворюється в цілеспрямований, керований, усвідомлений процес.
Але для того, щоб відбулись суттєві зміни в структурі та змісті процесу сприймання, потрібно знати і враховувати основні передумови, за яких сприймання природничих знань молодшими школярами є найефективнішим.
Для того щоб сприймання природничих знань було ефективним, необхідно підготувати дітей до активного сприймання нового матеріалу. Н.М. Шульман стверджує, що основне завдання, яке стоїть перед вчителем на початку уроку - це домогтися активного і послідовного мислення учнів під час сприймання нового матеріалу.
Підготувати учнів до сприймання системи нових знань, як підкреслює М.О. Данилов, означає:
встановити внутрішній зв’язок нових знань із знаннями і навчально-пізнавальними уміннями, що вже сформовані у молодших школярів, або з їхнім життєвим досвідом і забезпечити перехід від засвоєного раніше до нового;
викликати в учнів інтерес до нових знань, увагу до слів учителя;
створити позитивне ставлення учнів до уроку й установку на засвоєння нових знань.
Активне, осмислене сприймання учнями нового навчального матеріалу відбувається тоді, коли у них виникає потреба у нових знаннях, коли нові знання несуть у собі відповіді на запитання, які виникали в свідомості школярів.
Вчені-дидакти М.О. Данилов, М.Г. Казанський і Т.С. Назарова, О.Я. Савченко вказують, що починати пояснення нового матеріалу в умовах байдужого ставлення до нього з боку учнів, означає приректи весь процес засвоєння знань на пасивний шлях. Дане положення підтверджують також дослідження психологів Л.Т. Охітіної, О.М. Леонтьєва, Б.М. Теплова про роль внутрішніх мотивів навчання, що відповідають особистим інтересам школярів.