Сторінка
6

Організація професійного виховання

Не можна думати, що схвалення й заохочення корисні завжди й скрізь. Виховне значення заохочення зростає, якщо воно містить у собі оцінку не тільки результату, але й мотиву й способів діяльності. Треба привчати дітей цінувати найбільше сам факт схвалення, а не його престижна вага: погано, якщо учень чекає нагороди за найменший успіх. Заохочення особливо необхідно дітям несміливим, невпевненим. До заохочень найчастіше доводиться прибігати в роботі з молодшими школярами й підлітками, які особливо чутливі до оцінки їхніх учинків і поводження в цілому. Але краще, якщо це будуть колективні заохочення. Учителеві необхідно однаково піклуватися про те, щоб не з'являлися учні захвалені й учні, обійдені суспільною увагою. Сила виховного впливу заохочення залежить від того, наскільки воно об'єктивно й знаходить підтримку в суспільній думці колективу.

Відношення до покарань у педагогіці досить суперечливо й неоднозначно. Значною мірою під впливом теорії вільного виховання в перші роки радянської школи покарання взагалі були заборонені. Обґрунтовуючи правомірність покарання як одного з методів педагогічного впливу, А. С. Макаренко писала: "Розумна система стягнень не тільки законна, але й необхідна. Вона допомагає оформитися міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, тренує волю, людське достоїнство, уміння пручатися спокусам і переборювати їх".

Покарання - це такий вплив на особистість учня, що виражає осуд дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки, і примушує учнів неухильно випливати ім. Покарання коректує поведінку учня, дає йому ясно зрозуміти, де й у чому він помилився, викликає почуття незадоволеності, дискомфорту, сорому. А. С. Макаренко називав цей стан "виштовхуванням із загальних рядів". Цей стан породжує в учня потребу змінити свою поведінку. Але покарання в жодному разі не повинне заподіювати учневі страждання - ні фізичні, ні моральні. У покаранні немає пригніченості, а є переживання відчуженості від колективу, хоча б тимчасового й невеликого.

Засобами методу покарання виступають зауваження вчителя, пропозиція встати в парти, виклик для вселяння на педагогічну раду, догану в наказі по навчальному закладу, виключення. Може застосовуватися й така форма покарання, як зміна відношення до вихованця з боку вчителя або колективу. У А. С. Макаренко ми знаходимо випадки демонстративної відмови від покарання, коли колектив виражає недовіру вихованцеві.

Уміле застосування покарань жадає від викладача, майстра виробничого навчання педагогічного такту й певної майстерності. Усяке покарання повинне супроводжуватися аналізом причин і умов, що породили ту або іншу провину. У тих випадках, коли учень порушив правила поведінки нерозважно, випадково, можна обмежитися бесідою або простим докором. Покарання приносить успіх, коли воно погодиться із суспільною думкою колективу. Педагог надходить неправильно, якщо буде карати по підозрі. По можливості треба уникати колективних покарань, оскільки вони можуть привести до об'єднання учнів, що порушують громадський порядок і дисципліну. Не можна зловживати покараннями. Набагато сильніше діють стягнення несподівані, незвичні.

4) Методи контролю, самоконтролю й самооцінки у вихованні

Керування процесом виховання неможливо без зворотного зв'язку, що несе характеристику його результативності. Виконати цю функцію допомагають методи контролю, самоконтролю й самооцінки у вихованні.

Щоб оцінювати ефективність виховного процесу, необхідно вивчати діяльність і поведінку вихованців. Під ефективністю виховання розуміють ступінь відповідності результатів поставленим цілям виховання.

Про показники вихованості учнів можна судити по ступені їхньої участі у всіх основних видах діяльності, що відповідає їхньому віку: ігрової, навчальної, трудовий, суспільної й ін., - і результативності цієї участі.

Важливими показниками вихованості учнів є їхнє спілкування й відносини в колективі з однолітками, старшими й ін. Характер спілкування й поведінки учнів багато в чому визначає результативність виховних впливів на особистість.

До показників вихованості особистості необхідно віднести також і її інформованість, насамперед в області моральної, культурної, естетичної і ін.

Жоден із цих показників не може розглядатися сам по собі, тому що не можна розділити свідомість, дії, поведінку й спілкування особистості. Усякий підрозділ їх носить умовний характер і застосовується лише з метою більш детального й заелементного вивчення загального рівня вихованості учнів. Те ж саме треба сказати й про умовності виділення відповідних методів виховання й оцінки його ефективності.

Загальний аналіз педагогічного процесу складається з оцінки його результативного компонента і процесуального, що відбиває характер протікання процесу. Необхідно оцінювати дії самих вихователів, правильність їхнього підходу до учнів, характер затверджуваного ними стилю спілкування, взаємодії, їхній вплив на розвиток ініціативи й самодіяльності учнів. Розгляд у єдності результативних і процесуальних показників робить вивчення виховання об'єктивним.

До основних методів контролю ставляться: педагогічне спостереження за учнями; бесіди, спрямовані на виявлення вихованості; опитування (анкетні, усні та ін.); аналіз результатів суспільно корисної діяльності, діяльності органів учнівського самоврядування; створення ситуацій для вивчення поведінки вихованців.

Педагогічне спостереження характеризується безпосереднім сприйняттям діяльності, спілкування, поводження особистості в цілісності й динаміку їхньої зміни. Розрізняють різноманітні види спостереження - безпосереднє й опосередковане, відкрите й сховане, безперервне й дискретне, монографічне й вузьке та ін.

Щоб успішно використати спостереження для вивчення вихованості особистості, треба вести його з конкретною метою, володіти програмою вивчення особистості, критеріями оцінки її вихованості.

Спостереження повинні носити систематичний характер.

Бесіди з вихованцями допомагають педагогам з'ясувати ступінь інформованості учнів в області моральних проблем, норм і правил поведінки, виявити причини відхилень від виконання цих норм, коли вони спостерігаються. Одночасно вчителі фіксують думки, висловлення учнів, щоб оцінити і якість своїх виховних впливів, відносини учнів, їхні симпатії, антипатії й т.п.

Досвідчені вихователі для контролю за ходом виховання учнів професійно - технічних училищ застосовують і такий більш складний метод, як свідоме включення учнів у такі види діяльності й спілкування, у яких вони можуть найбільше повно виявити ті або інші сторони своєї вихованості. Цей метод вимагає великої майстерності, педагогічної колегіальності.

Завершується контроль за ходом виховної роботи оцінюванням не тільки результатів вихованості учнів, але й рівня виховної діяльності вчителя й навчального закладу в цілому.

При оцінці виховної роботи вчителя необхідно враховувати його вміння використати сучасні методи, форми й засоби виховання, вибирати їхні оптимальні сполучення в конкретних ситуаціях, диференційовано підходити до учням, обґрунтовано характеризуючи їхнє поводження й старанність, роль учителя в трудовому вихованні й професійній орієнтації учнів, характер взаємодії вчителі й учнів.