Сторінка
27
героїзм, подвижництво в трудовій діяльності на благо родини, свого краю, Батьківщини і в захисті її гідності і честі.
Водночас козаки були, як правило милосердними людьми. Вони чуйно ставилися до інших людей, чесних, добрих і правдивих, ділили з ними радість і горе.
Такі високі якості козаків виховувалися з найбільш раннього віку на всіх ступенях козацької системи виховання і навчання. Відомо, що у січових, сотенних і полкових козацьких школах перехід з одного класу до іншого, від букваря до часослова, потім до Псалтиря тощо супроводжувався народними дитячими забавами, іграми, різноманітними фізичними вправами, які загартовували дітей фізично, морально, духовно.
Закономірно, що за умов незалежної України почалося творче відродження багатогранних козацько-лицарських традицій нашого народу. Починаючи з 1995 р. на загальнодержавному рівні реалізуються укази Президента України «Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва» (1995). «Про День Українського козацтва» (1999), «Про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва» (1999), «Про Положення Координаційної ради з питань розвитку українського козацтв» (1999), «Про склад Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва» (1999).
В указах, дорученнях і розпорядженнях Президента України мають місце положення про відродження і розвиток історико-культурних традицій українського козацтва, залучення сучасних козацьких товариств до військово-патріотичного виховання, організації фізкультурно-спортивної, туристсько-краєзнавчої та культурно-просвітницької роботи серед молоді.
Міністерство освіти України видало «Методичні рекомендації педагогічним колективам закладів України по відродженню історико культурних та господарських традицій Українського козацтва» (1995).
Науковцями і методистами створено програму «Сучасне козацько лицарське виховання дітей та юнацтва України» (1997), написані до неї методичні рекомендації.
Отже, кожному педагогу, який працює в системі професійно – технічної освіти необхідно ґрунтовно продумати і систематично реалізувати в щоденній навчально-виховній роботі з учнями цілісну систем пізнання ними національних пріоритетів українського козацтва, пробудження в них глибокого інтересу до вітчизняної історії.
Таким чином, ми можемо зробити висновок про те, що історичні традиції, форми й методи трудового виховання учнів професійно - технічних училищ швейного профілю, за умови їхньої творчої адаптації до сучасних історико-культурних, економічних умов, можуть із успіхом використатися в процесі формування особистості майбутнього працівника швейної галузі України.
Таким чином, дана частина дослідження дозволяє констатувати, що в період з 1970 року по 2000 рік система професійно технічної освіти взагалі й професійно-технічної освіти майбутніх швейників зокрема, піддалася значної трансформації.
Головною, глобальною зміною, що відбулася в даний період, є зміна централізованого підходу до управління системою професійно-технічної освіти, до більш вузького, відомчого підходу, що сьогодні існує в Україні.
Такий підхід, має як свої переваги, так і недоліки.
До переваг такого підходу можна віднести економічну доцільність географічного розміщення ПТНЗ швейного профілю, до недоліків - відсутність належного планування кількості випускників ПТНЗ із потребами в робочих кадрах підприємств швейної промисловості.
При цьому змінилися й економічні умови діяльності ПТНЗ, їхня кількість, методи контролю, рівня діяльністю ПТНЗ.
Все це приводить до корінної перебудови всієї системи професійно-технічної освіти.
Однак, при цьому на сьогодні існує гостра необхідність творчого переосмислення радянського досвіду професійного виховання майбутніх працівників швейної промисловості, оскільки сучасні цілі й завдання професійно-технічної освіти в Україні, об'єктивно говорять про затребуваність форм і методів трудового виховання учнів ПТНЗ швейного профілю, розроблених в УРСР.
Таким чином, проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки .
Дана робота була присвячена розгляду питань, пов'язаних з теоретичним осмисленням особливостей професійного виховання працівників швейного виробництва в системі професійно - технічної освіти, вивченню досвіду професійне виховання майбутніх працівників швейного виробництва, накопиченого в період з 1970 по 2000 роки, розробці рекомендацій з використання досвіду професійного виховання майбутніх працівників швейного виробництва, накопиченого в період з 1970 року по 2000 рік, в умовах сучасної системи професійно - технічної освіти.
В першій частині даної роботи було визначено, що професійне виховання майбутніх робітників - швейників у професійно-технічних навчальних закладах є найбільш ефективною й що відповідає вимогам науково-технічного прогресу формою освіти. Вона володіє рядом переваг у порівнянні з підготовкою робочих кадрів безпосередньо на виробництві. Розглядаючи зміст професійного виховання ми дійшли висновку, що основною метою професійного виховання є формування відповідності індивідуальних якостей вимогам професії.
Аналіз, проведений у першій частині даної роботи дав змогу констатувати, що у радянський період важливе місце в діяльності професійно-технічних навчальних закладах займала виховна робота, спрямована на різні сторони розвитку особистості майбутнього працівника, яка здійснювалася у різноманітних формах. При цьому важливість питань професійного виховання учнів ПТНЗ, у тому числі й ПТНЗ швейного профілю, визначає той факт, що законодавче забезпечення професійного виховання в ПТНЗ еволюціонувало протягом усього досліджуваного періоду.
При цьому, ця еволюція характеризується багаточисленними змінами нормативно – правової бази функціонування професійно – технічної освіти.
В другій частині роботи булав розглянути досвід організації професійного виховання в професійно – технічних училищах швейного профілю у період з 1970 по 2000 роки
У цій частині роботи мі визначили, що основні етапи розвитку професійно – технічної освіти працівників швейного виробництво тісно пов'язане з розвитком швейної промисловості в Україні.
Саме розвиток швейної промисловості визначає специфіку розвитку професійно - технічної освіти швейників.
Це дало змогу визначити два періоди в розвитку професійно - технічної освіти майбутніх швейників :
1 етап - 1970 -1990 роки, коли відбувалося збільшення кількості ПТНЗ швейного профілю в Україні. Даний період характеризується цілим рядом ведучих тенденцій: - посиленням соціальної ролі системи загальної освіти; - ростом рівня загальної й професійної освіти робітників; - збільшенням загальної чисельності професійних навчальних закладів системи початкової професійної освіти; - збільшенням частки випускників профтехучилищ у загальній чисельності робітничого класу; - розширенням наукових досліджень в області професійної педагогіки; - удосконалюванням змісту політехнічної освіти, форм, методів і засобів навчально-виховної роботи, проведеної на базі професійно-технічних училищ.