Сторінка
3

Організація професійного виховання

Загальна мета виховання досягається за допомогою її реалізації в системі виховних структур і рішенням більш конкретних завдань, серед яких найбільш актуальними є наступні:

- Формування в учнів високої мотивації до професії;

- Створення умов для творчої самореалізації особистості, забезпечення дозвілля студентів у позаучбовий час;

- Виховання потреби в здоровому способі життя;

- Формування в учнів цивільної позиції й патріотичної свідомості, правової й політичної культури.

- Формування особистісних якостей, необхідних для ефективної професійної діяльності, конкурентоздатності майбутніх фахівців в умовах, що змінюються.

Таким чином, під професійним вихованням розуміють процес формування в учнів потреби в праці й професійній діяльності.

У процесі професійного становлення майбутнього кваліфікованого робітника можна виділити три чітко виражених періоди:

1. Період навчання в професійному навчальному закладі (оволодіння відповідними теоретичними знаннями, практичними вміннями й навичками, попередня апробація правильності вибору, розвиток професійних здібностей):

2. Початок трудової діяльності (професійна адаптація в період проходження виробничої практики; закріплення й розвиток отриманих у школі, профтехучилищі, технікумі, вузі вмінь і навичок, придбання досвіду роботи зі спеціальності, остаточне твердження в обраній професії).

Робота з рішення завдань, що стоять на кожному із цих етапів, і становить сутність процесу професійного виховання.

У сучасній дослідницькій літературі також представлена думка, відповідно до якої основною метою професійного виховання повинне бути забезпечення відповідності індивідуальних якостей особистості суспільним вимогам, пропонованим до професії. В основі цієї ідеї лежить сформульоване Т. Парсонсом положення про те, що результат професійної діяльності (її успішність і задоволеність нею) залежить від ступеня співвіднесеності індивідуальних якостей з вимогами до професії. Це положення в рамках різних теорій тлумачилася як відповідність: спрямованості особистості об'єктивним характеристикам професії; індивідуальних особливостей особистості типам професій; прагнень особистості об'єктивним умовам професійної діяльності; особистих професійних мотивів соціальним вимогам до професії; типу особистості типу професійного середовища; професійних альтернатив очікуваному успіху й ін.

Метою професійного виховання є особистісний розвиток суб'єкта, формування професійних установок, мотивів, відносин, ціннісних орієнтацій, що забезпечують безперервний розвиток, само актуалізацію й повноцінну участь у професійному житті.

Аналіз літератури дозволяє виділити наступні групи професійного виховання, які можна об'єднати в три групи:

- індивідуальні

- групові

- масові

Також, можна виділити наступні методи професійного виховання:

1) Методи формування свідомості особистості, до яких ставляться розповідь, бесіда, лекція, диспут особистий приклад викладача професійно-технічного училища та майстра виробничого навчання. Розповідь - це послідовний виклад переважно фактичного матеріалу, здійснювана в описовій або оповідальній формі. Вона широко застосовується у викладанні гуманітарних предметів, а також при викладі біографічного матеріалу, характеристиці образів, описі предметів, природних явищ, подій громадського життя. До розповіді як методу педагогічної діяльності пред'являється ряд вимог: логічність, послідовність і доказовість викладу; чіткість, образність, емоційність; урахування вікових особливостей і підготовленості учнів професійно - технічного училища до сприйняття змісту розповіді.

Бесіда як метод виховання використалася з давніх часів. У середні століття широко застосовувалася так називана катехизична бесіда як відтворення питань і відповідей по підручнику або формулюванням учителя. Це питально-відповідний метод активної взаємодії педагога й учнів.

Основне в бесіді - це ретельно продумана система питань, що поступово підводять учнів до одержання нових знань. Готуючись до бесіди, викладач, як правило, повинен намічати основні, додаткові, навідні, уточнюючі питання. Індуктивна бесіда звичайно переростає в так називану евристичну, оскільки учні від приватних спостережень приходять під керівництвом учителя до загальних висновків. При дедуктивній побудові бесіди дається спочатку правило, загальний висновок, а потім організується його підкріплення, аргументування.

Найбільше поширення бесіди одержали у виховній практиці. При всім багатстві й розмаїтості змісту бесіди мають своїм основним призначенням залучити самих учнів до оцінки подій, вчинків, явищ громадського життя й на цій основі сформувати в них адекватне відношення до навколишньої дійсності, до своїх цивільних, політичних і моральних обов'язків. При цьому переконуючий зміст обговорюваних у ході бесіди проблем буде значно вище, якщо вони знаходять опору в особистому досвіді учня, у його справах, учинках, діях.

В основу бесіди повинні бути покладені факти, що розкривають соціальний, моральний або естетичний зміст тих або інших сторін громадського життя. В якості таких фактів, позитивних або негативних, може виступати діяльність певної особистості або окрема її властивість, закріплена в слові моральне правило, узагальнений літературний образ, організований або спланований педагогічний зразок. Форма подачі окремих епізодів і фактів може бути різної, але вона неодмінно повинна наводити учнів на міркування, результатом яких є розпізнавання певної якості особистості, що стоїть за тим або іншим вчинком. Розпізнавання й правильна оцінка якостей особистості вимагає вміння виділяти мотиви й мети поведінки людини й зіставляти їх із загальноприйнятими нормами, аналізувати факти, виділяти істотні ознаки кожного засвоєного поняття, відволікати їх від всіх супутніх, але другорядних у цьому випадку проявів особистості.

Розповідь і бесіда підготовляють перехід до більш складного методу організації пізнавальної діяльності - до лекції. Лекцію як метод треба відрізняти від лекції як організаційного оформлення взаємодії педагога й учнів у навчально-виховному процесі. Лекція в навчальному закладі багато в чому наближається до розповіді, разом з тим вона відрізняється більшою інформативно-пізнавальною ємністю, більшою складністю логічних побудов, образів, доказів і узагальнень, більшою тривалістю. Саме тому лекції застосовуються в основному в старших класах середньої школи, у вечірніх (змінних) школах, у технікумах і вузах і професійно - технічних училищах. До методів виховання ставляться також дискусії й диспути, хоча з не меншою підставою їх можна розглядати і як методи стимулювання пізнавальної й у цілому соціальної активності вихованців.

Ситуації пізнавальної суперечки, дискусії, при їхній умілій організації, привертають увагу учнів до різних наукових точок зору по тій або іншій проблемі, спонукають до осмислення різних підходів до аргументації. У той же час вони можуть бути створені й при вивченні звичайних не дискусійних на перший погляд питань, якщо учням пропонується висловити свої судження про причини того або іншого явища, обґрунтувати свою точку зору на деякі питання. Обов'язкова умова дискусії - наявність щонайменше двох протилежних думок по обговорюваному питанню. Природно, що в навчальній дискусії останнє слово повинне бути за викладачем, хоча це й не означає, що його висновки - істина в останній інстанції.