Сторінка
15

Організація професійного виховання

Разом із тим, для цього етапу характерні : зниження престижності робітників - швейників; - виникнення нових проблем у сфері працевлаштування випускників - зниження значення виховного компонента в діяльності ПТУ швейного профілю.

Таке положення зв'язане в першу чергу з економічним факторами, а також з тим, що професійне виховання стало розглядатися винятково через призму економічних відносин.

Починаючи з 1980 року кількість швейних виробів почала знижуватися, що привело й до зниження кількості професійно-технічних училищ, що випускають швейників в Україні (див. табл. 2.2)

Таблиця 2.2

Кількість професійно - технічних училищ швейного профілю виробів в Україні в період з 1970 по 2000 роки

У роки радянської влади на кожну область України доводилося в середньому 3 професійно - технічні училища, де готовили різних фахівців швейного виробництва, при цьому практично не враховувалося географічне розміщення швейного виробництва, на сьогодні таке положення змінилося й ПТНЗ швейного профілю, в основному, сконцентровані в областях де швейна промисловість найбільш розвинена.

В період з 2005 по 2008 роки найбільший об'єм швейного виробництва припадав на Південно-Західний район - 54,6%,де проживає 43,1% населення України. У цьому районі розміщено найбільший територіальний згусток швейної промисловості - Київський, що включає такі спеціалізовані підприємства, як виробниче об'єднання "Україна" жіночі пальта, ім. Горького чоловічі костюми по ліцензії французької фірми «Вестра-Юніон», ім. Смирнова-Ласточкіна, об'єднання "Каштан" чоловічі сорочки, «Юність» дитячий асортимент, об'єднання "Спецодяг". Філіали та пошивочні цехи київським підприємств створені у райцентрах та деяких селах Київської області - Білій Церкві та ін

Все це визначає в особливості розміщення ПТУ швейного профілю на території України (див. рис 2.1).

Рис. 2.1 - Особливості розміщення ПТНЗ швейного профілю по території України

Система профтехосвіти швейників України в 90-і роки не уникла обвальних процесів закриття й "розтаскування" профтехучилищ, не змогла зберегти свою стабільність, у тому числі й учбово-матеріальній базі. У ці роки було закрито 15 профтехучилищ, що готовлять швейників, багато які були перепрофільовані.

Етап перебудови професійно-технічних училищ швейного профілю характеризується тим, що професійні училища в останні роки змушені вирішувати ряд проблем, пов'язаних з різкими змінами на ринку праці., що не сприяє виховну процесу, бо невпевненість випускників ПТНЗ у майбутньому вносить складнощі у виховний процес, перш за все це складнощі психологічного змісту. Важко переконати учня в важливості його професійного та морального вдосконалення в той час, коли він не впевнений в своєму професійному та особистому майбутньому.

Якщо в роки радянської влади випускник не замислювався про своє майбутнє працевлаштування, то за останні роки частка учнів, що одержала вільні дипломи, зросла до 90%, що в значній ступені ускладнює виховний процес.

В останні роки підсилюються негативні тенденції, пов'язані із працевлаштуванням випускників, помітно знижується престиж праці швейника . Причина такого стану очевидна: профтехосвіта - частина всього народногосподарського комплексу, його похідна, і будь-які зміни в економіці, виробництві, соціальній сфері відбиваються на даній системі.

Більша частина профтехучилищ України створювалася з метою рішення проблем підготовки молодих робочих кадрів для великих швейних підприємств, сьогодні ж названі підприємства стали акціонерними товариствами, ТОО, ТОВ різного роду. Багато керівників підприємств не виділяють кошти на професійну підготовку кадрів і не прагнуть до того, щоб на їхніх підприємствах працювали молоді робітники, віддаючи перевагу робітникам, що мають стаж і досвід роботи у швейній промисловості.

Таким чином, у розглянутий період відбулося різке скорочення професійне - технічних училищ швейного профілю, відбулася їхня географічна концентрація в районах України з найбільш розвитою швейною промисловістю, зменшився акцент на професійному вихованні учнів у цей час.

Разом з тим у цей час перед системою професійно - технічних училищ швейного профілю встають нові складні завдання, на початку це працевлаштування випускників і, на нашу думку, дана проблема ще більше загостритися найближчим часом у зв'язку з економічною кризою в Україні.

При цьому у 90-х роках XX століття стали різноманітними заходи щодо підвищення рівня компетентності майстрів виробничого навчання: систематично проводилися курси підвищення кваліфікацій майстрів, організовувались різні методичні заходи, стимулювалася (нагородження дипломами, грамотами, цінними подарунками, грошовими преміями) їхня участь у виставках технічної й педагогічної майстерності, на яких майстри демонстрували методичні розробки, вміння використовувати сучасні технології тощо.

Аналіз періодичної преси свідчить, що вищезазначене зумовлювало і підвищення рівня підготовленості учнів. Так, у ПТУ №4, що на Луганщині саме в цей період було створено навчально-виробниче об'єднання «Молодість», на базі якого учні за допомогою майстрів виробничого навчання під час виробничої практики виготовляли різноманітний одяг як для замовників, так і для продажу на ярмарках. При цьому необхідно відмітити, що обов'язковою вимогою для майстрів, які там працювали, було добре володіння як професійною, так і педагогічною майстерністю. Позитивним було те, що під час навчально-виробничого процесу інженерно-педагогічні робітники враховували індивідуальні властивості учнів, передбачаючи тим самим індивідуальний підхід до кожного, враховуючи його здібності, рівень попередньої підготовки, індивідуальний темп навчання тощо.

Цікавим прикладом прояву професійно-педагогічної компетентності майстра виробничого навчання через його професійну діяльність є досвід організації праці в ПТУ №46 м. Києва, в якому велась підготовка кадрів для системи побуту та легкої промисловості за професіями - швачка, кравець, закрійник, вишивальниця. Важливим було те, що учні виготовляли одяг під час виробничої практики невеликими партіями за промисловою схемою: експериментальний, закрійний, швейний цехи. До того ж кожна майстерня училища була своєрідним ательє, де виконувались індивідуальні замовлення населення. Приймаючи замовлення, учні вчились пропанувати замовникам багато варіантів виконання виробу і з врахуванням властивостей тканини, віку людини, її фігури і моди. Так, протягом 1997-1998 н. р. у майстернях училища було виготовлено понад дві тисячі виробів для швейних фабрик «Україна», «Юність», а також і для різних творчих колективів.