Сторінка
5

Формування і розвиток інтелектуальних вмінь учнів під час вивчення шкільного курсу історії

Формування мислення як основного фактору інтелектуального зростання

"Педагогічна творчість,- писав В.Сухомлинський,- це спроможність допомогти людині пізнати свій внутрішній світ, передусім свій розум, допомогти їй спрямувати інтелектуальні сили, навчити її розуміти красу своєю працею, своїми зусиллями".

У школі в процесі навчання учнів вчать мислити, тобто з урахуванням їхніх природних особливостей забезпечують засвоєння ними прийомів розумової діяльності (аналіз, систематизація, узагальнення, порівняння, виділення головного), які в подальшому допоможуть їм самостійно здобувати знання.

Головний показник сформованості вмінь – здатність учня застосовувати засвоєний прийом в нових умовах (на новому матеріалі, в роботі з ще невідомими джерелами знань), тобто здійснювати перенесення його в умовах що змінюються.

Початок відпрацювання того чи іншого прийому навчальної діяльності і відповідного вміння школярів об’єктивно залежить від змісту історичного матеріалу і від накопичених знань, в тому числі – у способах розумової діяльності. Ряд історичних явищ, що вивчаються в 4-5 класах, краще усвідомлюються шляхом встановлення подібності і різниці з іншими, однорідними їм, а також відповідно виділення і узагальнення їх важливих ознак. Цим викликана необхідність вже з 4 класу практично навчати порівнянню, виокремленню головного і суттєвого, узагальненню історичних фактів, ознаків явищ.

В 5-6 класах на конкретних прикладах показуємо, що , співставляючи два однорідних явища або два ступені одного процесу, слід підсумовувати зміни, що відбулися, встановлювати їх прогресивність.

Поступово об’єкти порівняння все більш ускладнюються. При систематичній роботі до 8 класу школярі набувають вмінь порівнювати однорідні історичні явища і процеси.

Відповідаючи на питання анкети, як ти порівнюєш дві історичні події, явища, більшість восьмикласників (більше 400 чол., з якими велась робота) дали правильний опис прийому порівняння, а багато хто – перелік дій. Знання прийому показало 84% опитаних шестикласників і 91% семикласників.

Для семикласників характерний більш повний і чіткий перелік дій, наприклад, "1)складаю план порівняння, відбираючи для нього необхідні ознаки; 2) порівнюю події, тобто висловлююсь про них з кожного питання плану; 3) роблю всі можливі висновки".

З найпростішими прийомами аналізу і синтезу школярі практично знайомляться в 4 класі. Не пояснюючи спеціально цих прийомів, вчитель орієнтує учнів на виконання завдань, що вимагають виокремлення і синтезування історичного матеріалу, виділення головного, встановлення зв’язків.

В 5 класу, коли аналіз історичних фактів набуває більш розгорнутого характеру, вже необхідно пояснювати прийоми аналізу змісту навчального тексту і малюнків. На різноманітних прикладах п’ятикласники засвоюють сутність цієї розумової операції. Так, вони дізнаються, що шляхом аналізу предмету, наприклад, знаряддя праці, можна вияснити його якості (гострий, ріжучий, колючий та ін.), будову (основні частини, їх призначення і взаємозв’язок) тощо.

Учитель пояснює, що проаналізувати історичне явище(війна, повстання та ін.) – це значить встановити його причини, з’ясувати, які верстви суспільства були зацікавлені в його результатах, який його характер.

Від класу до класу аналіз історичних фактів повинен ставати глибшим і більш різностороннім, охоплювати багато ознак і зв’язків, ширше спиратися на теоретичні узагальнення.

Аналізу і наступному синтезу історичного матеріалу часто сприяє складання плану, а починаючи з 8 класу – плана-конспекту.

Більшість вчителів успішно навчають четвертокласників складати простий план прочитаної розповіді. При цьому важливо пояснити мету роботи: за допомогою плану легше виділити головне, запам’ятати зміст і переказати його у певному порядку. Пояснюються і основні прийоми складання плану: 1) поділ змісту текста (малюнку) на змістові частини; 2) виділення в кожній з них головної думки; 3) формулювання заголовку для кожної частини плану.

Учні 4-5 класів важко засвоюють вимоги: основний зміст розповіді повинен бути охоплений пунктами плану. З 6 класу школярі починають набувати вміння складати складний план. Він може охоплювати зміст одного або декількох пов’язаних між собою параграфів підручника. Звичайно вчитель сам формулює тему, за якою вимагає складання такого плану.

Для аналізу і наступної характеристики різноманітних історичних явищ і процесів недостатньо володіти умінням складати план. Починаючи з 5 класу учням необхідні засоби які допомагають: 1) вести аналіз однорідних явищ у визначеній, логічній послідовності; 2) накопичувати і узагальнювати дослід аналізу історичного матеріалу.

До подібних засобів належать плани і таблиці аналізу, що часто називаються в літературі логічними схемами.

Вміння робити і обґрунтовувати висновки – одне з найважливіших умов правильного пояснення явищ суспільного життя. Позитивні результати приносить: 1) систематичне роз’яснення змісту і характеру висновків, що знаходяться в підручниках і способів їх доведення; 2) чіткість і обґрунтованість висновків самого вчителя; 3) пояснення учням того як будуються різного роду висновки і докази їх правильності; 4) неухильна вимога до учнів: завершувати обґрунтованими висновки викладені фактами, їх аналіз і порівняння, самостійно робити висновки при виконанні будь-якого завдання.

В 4-5 класах переважають робота над індуктивними висновками (узагальнюючи окремі факти). В 6-7 класах поряд з індуктивними висновками від учня все частіше вимагається дедуктивний умовивід: від загального знання – до пояснення конкретних фактів, до підведення їх під відомі поняття.

В системі мислення можна виділити такі підвиди: критичне, творче та логічне, формування яких є важливим фактором інтелектуального розвитку дітей.

В масовій практиці викладання загально учбові прийоми зазвичай формуються лише на емпіричному рівні: за допомогою багатьох вправ, але без роз’яснення вчителем і, відповідно, без усвідомленного засвоєння школярами цих прийомів. В підручниках є завдання, що вимагають порівняння явищ, що вивчаються, але в чому полягає сутність цієї розумової операції, з яких розумових дій вона повинна складатися, учні не знають.

Щоб сформувати учбово-пізнавальні вміння не тільки на емпіричному, але і на теоретичному рівнях, необхідно включати в процес навчання роз’яснення деяких основних, найбільш часто вживаних загальноучбових прийомів. Це забезпечить їх усвідомлене засвоєння і дозволить здійснювати "перенесення" на практику вивчення різних предметів. Визначення, що розкриває сутність прийому, формулюється тоді, коли визначають його термін вперше вживаний в підручнику або коли вивчається матеріал, найбільш потрібний для роз’яснення прийому.

Найважливішою дидактичною вимогою являється також проведення системи вправ з формування способів учбово-пізнавальної діяльності. Ця система повинна охоплювати весь процес навчання і всі нерозривно пов’язані між собою інтелектуальні вміння; сприяти засвоєнню програмного навчального матеріалу; відповідати пізнавальним можливостям учнів; включати в себе вправи різного виду – підготовчі, навчальні, тренувальні, контрольні; стимулювати активну, самостійну учбово-пізнавальну діяльність школярів; забезпечувати висхідну лінію в їх розумовому розвитку. Для вправ перш за все використовуються завдання, що містяться в підручниках.