Сторінка
3
Розглянемо модель, де інтелект представлено системою когнітивних (пізнавальних), а не суто психічних процесів, що забезпечують розв’язання задачі. Модель Р.Д.Стернберга (80-90-ті рр.) – найвідоміша й найвпливовіша інформаційна концепція інтелекту. Складається вона з трьох компонентів, які відповідають за перероблення інформації. Інтелект за цією моделлю – це здатність навчатися й розв’язувати задачі в умовах неповного пояснення, його функція – забезпечення взаємин індивіда й зовнішнього середовища (адаптація, внутрішній вибір, конструювання); допомога в досягненні мети життя.
Об’єктивним способом виявлення рис інтелекту, вважає Стернберг, є вивчення його проявів у реальному житті, а не спеціальним тестуванням.
Цілком зрозумілою є спроба уподібнити інтелект комп’ютеру: чим ефективніші механізми оброблення та збереження інформації, тим потужніший інтелект. В інтерпретації Стернберга такі "пристрої" називаються метакомпонентами (відповідальні за вибір стратегії), виконавчими компонентами (відбирають інформацію з пам’яті) та компонентами набуття знань. В ході розв’язання проблем усі компоненти працюють злагоджено, а складність завдання, у першу чергу, полягає в розумінні умови. Вибір стратегії (аналітичної, просторово-синтетичної, вербальної), вважає дослідник, - це вибір шляху найменшого використання короткочасної пам’яті.
У контексті Стернберга інтелект – багато визначний: крім здатності до запам’ятовування він містить аналітичні, креативні й практичні здібності. Таким чином, зростання інтелекту не розривко пов’язано з накопиченням знань і розвитком способів оброблення інформації. (Розв’язок проблем тим ефективніший, чим більша кількість інформації, і навпаки: чим гнучкіші методи зберігання інформації, тим повнішу "базу даних" має людина).
Експерименти Стернберга з учнями молодших класів довели, що орієнтація навчального процесу на трирівневу структуру інтелекту успішно розвиває розумову сферу учня, дає змогу підняти рівень пізнавальної активності, запам’ятовування, успішності навчання. Багато досліджень у рамках моделі проводилося з обдарованими дітьми, для яких характерними є проявлення інсайту за малої чутливості до зовнішньої допомоги; "звичайні" ж діти більше потребують допомоги.
Теорія багатовимірного інтелекту Х.Гарднера стала для американських педагогів наче "ковтком свіжого повітря". У цій моделі інтелект – багато визначний, у процесі навчання він може не тільки поліпшитися, а й розвинутися за сімома напрямами, класифікованими як сім типів інтелекту. Під множинністю інтелекту Гарднер розуміє різноманітні способи, якими людина може сприймати й пізнавати навколишній світ. Це: вербально-лінгвістичний, логіко-математичний, внутрішньо особистісний, міжособистісний, візуально-просторовий, тіло-кінетичний, музично-ритмічний. Гарднер переконаний, що кожна людина має ті чи інші здібності, відмінність полягає лише в значенні їхнього потенціалу. Але за сприятливих умов, якими можуть бути специфічні методи й форми навчання, кожен може розвинути в собі будь-який тип інтелекту до рівня компетентності. При чому таких методів безліч.
Такі і подібні підходи до розгляду людських здібностей породжують багато педагогічних міфів. Перший з них можна виразити словами: "Немає нездібних дітей є лише нездібні вчителі". Сучасний психологічний підхід до проблеми здібностей, серед них і інтелектуальних, говорить про вродженість не здібностей, а задатків, які потрібно розвивати в правильному напрямі. До їхнього складу входять не тільки спеціальні риси, а й ще риси характеру – воля, наполегливість тощо. Другий міф стосується потреби посиленої діяльності для успішного розвитку інтелекту. Встановлено, що розвиває здібності лише та діяльність, яка виникає на ґрунті позитивних емоцій. Останнє положення цілком співвідноситься з теорією Гарднера.
Отже, під інтелектом Гарднер розуміє неординарну здатність людини до нестандартного рішення проблем, генерування нових ідей, створення продукту з високим ступенем цінності.
Множинність, неоднозначність інтелекту, за Гарднером, не може одностайно вимірюватися стандартними тестами IQ , що спираються на статичність, біологічну передумовленість інтелекту (що є загальноприйнятим положенням для сучасної психології та педагогіки). Отже, недостатньо оцінювати учнівську успішність у балах або за стандартними тестами.
Теорія Гарднера підштовхнула ідею "учнівського досьє", в якому зберігаються твори, малюнки, творчі роботи, проекти та ін. Аннебурзький інститут шкільних реформ США широко впроваджує електронні учнівські досьє в 940 школах різних штатів.
Сучасна система освіти, за оцінкою Гарднера, орієнтується в цілому на розвиток вербально-лінгвістичного та логако-математичного інтелекту, що, з одного боку, збіднює дитину, а з іншого, ігнорує тих, хто має переваги в інших типах множинного інтелекту. Цінною наробкою Гарднера для педагогічної науки є класифікація методів викладання, що сприяють формуванню різноманітних структурних частин інтелекту. У дослідженнях багатьох авторів (Л.Мелтон, Ч.Хоер), велику увагу приділено розумному використанню таких методів у навчальному процесі для запобігання перевантаженням учнів, а також пошуку оптимальних варіантів.
Теорія множинного інтелекту дає поштовх в демократизації освіти. Адже можна навчати всіх і треба навчати всього, лише враховуючи індивідуальні інтелектуальні можливості. При цьому, навчальний процес повинен проектуватися з урахуванням комплексного підходу до розвитку різноманітних сторін інтелекту. Концепція Гарднера може служити орієнтиром для перебудови освітніх систем на засадах особистісного орієнтованого підходу.
Російський психолог М.О.Холодна трактує інтелект як специфічну форму індивідуального ментального досвіду, що забезпечує можливість продуктивного сприйняття, розуміння та пояснення того, що відбувається. Форму такого когнітивного досвіду можна представити, на її думку, у вигляді понятійних психічних структур. Отже, основне призначення інтелекту – побудова особливого роду репрезентацій навколишнього.
Аналізуючи концепції інтелекту, М.О.Холодна доходить висновку, що хоча вони формально правильні, проте їх не можна реалізувати в сучасних освітніх технологіях. Тому вона висуває свій критерій оцінки ефективності навчальних процесів – КІТСУ. Абревіатура означає: компетентність – можливість прийняття рішення у будь-яких умовах, що передбачає в першу чергу, наявність знань; ініціатива – бажання самостійно мислити, творити; творчість саморегулювання; унікальність складу розуму.
На відміну від традиційних ЗУНів такий критерій додатково містить "зріз" індивідуального ментального досвіду дитини. Мету навчання М.О.Холодна бачить у творенні умов для заповнення й становлення цього досвіду, але не вважає при цьому вдалим використання сучасного диференційованого підходу до навчання, оскільки сам феномен інтелекту не передбачає об'єктивного тестування природних можливостей.
Інтелект є системою психічних процесів, які формуються зв’язками кори та підкоркових структур головного мозку, створюючи складні багаторівневі структури. Найяскравіше інтелект проявляється під час розв’язання нестандартних проблем. Отже, вивчати інтелект треба системно, проте найчастіше його вивчають, як було показано, в рамках з’ясування природи здібностей. І хоча дослідники інтелекту вкладають у це поняття свій зміст, його функції є загальновизначенними. До них зараховують: генерування суб’єктивно нової інформації на основі певних даних; адаптацію індивіда до зміни зовнішніх умов; зміну поведінки на основі аналізу ситуації; розв’язання проблем завдяки виробленню стратегії; відображення об’єктивної картини навколишнього.