Сторінка
10

Формування і розвиток інтелектуальних вмінь учнів під час вивчення шкільного курсу історії

Пропонується класові звичайна учнівська ручка, яка виконуватиме роль уявного мікрофону. Учні передають її один одному і, по черзі беручи слово, відповідають на питання: "Які важливі історичні події, явища та процеси, тобто передумови, як у внутрішньому житті українського народу так і за його межами вплинули на виникнення й поширення української національної самосвідомості?".

У переліку названих передумов звучать:

- колоніальна політика Австрійської та Російської імперій, яка ставила за мету денаціоналізацію українського народу;

- насильницьке приєднання Російською імперією території Правобережної України, Австрійською – Галичини і Буковини, що призвело, з одного боку, до розчленування території українського народу, а з іншого – до возз’єднання в межах Російської імперії 80% українських земель;

- ліквідація Запорозької Січі (1775) й Гетьманщини, а також скасування автономної козацької адміністративно-політичної системи на Слобожанщині та Лівобережжі;

- юридичне оформлення на цих територіях кріпосного права.

У числі зовнішніх факторів називається проникнення в Україну ідей Французької революцій про свободу, рівність і братерство. Узагальнюємо, що все це стало причиною того, що на рубежі ХУІІІ – ХІХ ст. у середовищі української інтелігенції (головним чином з числа представників української шляхти та козацької старшини) почався процес формування національної самосвідомості. Цей процес тривав з кінця ХУІІІ – до поч. ХХ ст. і дістав назву "доба українського національного відродження". Її головний зміст становила історія українського національного руху:

1.Кінець ХУІІІ ст. – 40-і рр. ХІХ ст.

2.40-80-і рр. ХІХ ст.

3.90-і рр. ХІХ ст. – 1914 р.

Для українського суспільства, що втратило свою дворянську еліту в результаті асиміляції імперською культурою і службою, поява інтелігенція мала особливе значення. У ході бесіди встановлюємо, що перше покоління української інтелігенції вийшло з дворян, які походили зі старої козацької старшини. Серед них не було багатих впливових вельмож. До 1861 року серед інтелігенції рідко зустрічалися вихідці із селян. Але з цієї нечисленної групи населення лише незначна частина виявляла зацікавленість в українських справах, тобто до виховання в українців почуття національної самобутності був причетним лише незначний відсоток населення України. Представники інтелігенції головним чином об’єднувалися в гуртки. "Більшу частину ХІХ ст. українська інтелігенція, як і російська, залишалась незначною групою суспільства, часто розкраяною інтелектуальними суперечностями, настроєною проти уряду, ізольованою від мас і зануреною у власні справи. І все ж таки вплив її, на перший погляд, непотрібної і малозрозумілої діяльності виявився набагато сильнішим, ніж могла уявити собі сама інтелігенція".

В ході уроку учні мають усвідомити і зрозуміти важливість і значимість тих процесів які відбувалися в українському суспільстві. На перший погляд "сухий", нецікавий фактажний матеріал підручника, з масою прізвищ та подій, має перетворитися в інтерпретації вчителя в живі події і процеси, які відтворюють самі учні.

На сучасному етапі розвитку людства, воно зіткнулося з багатьма глобальними проблемами. В тому числі це проблема інформаційної насиченості, що буквально обрушується на людину. Нажаль, більшість такої інформації, яка потрапляє до дітей переважно через ЗМІ, незавжди є корисною. Тому завдання розвивати розумові процеси з наймолодшого віку дають можливість якщо не уникнути, то пом’якшити інформаційну "атаку".

На шкільний вік припадає період найсуттєвіших біологічних і психологічних змін. Саме розвиток мислення, різноманітних вправ з формування інтелекту повинно бути одним з першочергових у системі педагогічної науки.

1.Тенденція до синтезу та інтеграції різноманітних сфер знань, що посилюється на сучасному етапі розвитку науки, передбачає наявність у випускників шкіл не тільки аналітичного, але й цілісно-синтетичного системного мислення. Шкільні курси історії в значній мірі повинні вирішувати ці завдання.

2.Процес вивчення історії сприяє виробленню в учнів окремих прийомів та операцій мислення: аналізу та синтезу, порівняння, абстракції та конкретизації, судження та умовиводу. В результаті узагальнення виникають поняття. Тож ми можемо бачити, як за допомогою курсу історії можна сформувати різноманітні інтелектуальні вміння учнів, які знадобляться їм в майбутньому.

3.Важливою стадією в пізнавальній діяльності учнів є їх самостійна робота, до якої вчитель має заохочувати школярів. Види і форми самостійної роботи необхідно ускладнювати з кожним роком. З початку залучаючи до цього додатковий матеріал з підручника, а потім додаткову літературу та інші джерела.

Під керівництвом вчителя школярі мають оволодіти вміннями і навичками самостійної роботи, що підвищує рівень їх інтелекту.

4.З огляду на сучасне становище в шкільній методиці можна зробити висновок, що вона не сприяє повноцінному оволодінню прийомами розумової діяльності. А такі гуманітарні науки як історія, література та ін., вимагають вирішення таких завдань для яких у школярів немає готових методів і понять. Тому необхідно розвивати творче мислення. Навчання творчому мисленню вимагає піддавати всі засвоєнні поняття і методи жорсткій критиці і оцінці. Сукупність логічного, понятійного мислення, головне завдання яких – зводити всі факти, з якими зустрічаються учні до відомих понять, також абстрактного, критичного і творчого допомагає учню повністю розкрити свій інтелектуальний потенціал.

Підводячи підсумки, хочеться зазначити, що в процесі написання роботи було реалізовано ряд завдань:

- підібрано й проаналізовано джерела та літературу з даної проблематики;

- досліджено педагогічні та психологічні основи формування інтелекту;

- проаналізовано розвиток інтелектуальних здібностей учнів засобами історії;

- висвітлено процес формування мислення як основного фактору інтелектуального зростання;

- розглянуто прийоми активізації інтелектуальної діяльності учнів на уроках історії.

Можна зазначити, що ми торкнулись загальних проблем цього питання, яке необхідно досліджувати і впроваджувати на практиці. З розвитком української держави, української науки, нових світоглядних тенденцій питання підвищення інтелектуального рівня нації є досить актуальним і важливим.