Сторінка
10
Пропонується класові звичайна учнівська ручка, яка виконуватиме роль уявного мікрофону. Учні передають її один одному і, по черзі беручи слово, відповідають на питання: "Які важливі історичні події, явища та процеси, тобто передумови, як у внутрішньому житті українського народу так і за його межами вплинули на виникнення й поширення української національної самосвідомості?".
У переліку названих передумов звучать:
- колоніальна політика Австрійської та Російської імперій, яка ставила за мету денаціоналізацію українського народу;
- насильницьке приєднання Російською імперією території Правобережної України, Австрійською – Галичини і Буковини, що призвело, з одного боку, до розчленування території українського народу, а з іншого – до возз’єднання в межах Російської імперії 80% українських земель;
- ліквідація Запорозької Січі (1775) й Гетьманщини, а також скасування автономної козацької адміністративно-політичної системи на Слобожанщині та Лівобережжі;
- юридичне оформлення на цих територіях кріпосного права.
У числі зовнішніх факторів називається проникнення в Україну ідей Французької революцій про свободу, рівність і братерство. Узагальнюємо, що все це стало причиною того, що на рубежі ХУІІІ – ХІХ ст. у середовищі української інтелігенції (головним чином з числа представників української шляхти та козацької старшини) почався процес формування національної самосвідомості. Цей процес тривав з кінця ХУІІІ – до поч. ХХ ст. і дістав назву "доба українського національного відродження". Її головний зміст становила історія українського національного руху:
1.Кінець ХУІІІ ст. – 40-і рр. ХІХ ст.
2.40-80-і рр. ХІХ ст.
3.90-і рр. ХІХ ст. – 1914 р.
Для українського суспільства, що втратило свою дворянську еліту в результаті асиміляції імперською культурою і службою, поява інтелігенція мала особливе значення. У ході бесіди встановлюємо, що перше покоління української інтелігенції вийшло з дворян, які походили зі старої козацької старшини. Серед них не було багатих впливових вельмож. До 1861 року серед інтелігенції рідко зустрічалися вихідці із селян. Але з цієї нечисленної групи населення лише незначна частина виявляла зацікавленість в українських справах, тобто до виховання в українців почуття національної самобутності був причетним лише незначний відсоток населення України. Представники інтелігенції головним чином об’єднувалися в гуртки. "Більшу частину ХІХ ст. українська інтелігенція, як і російська, залишалась незначною групою суспільства, часто розкраяною інтелектуальними суперечностями, настроєною проти уряду, ізольованою від мас і зануреною у власні справи. І все ж таки вплив її, на перший погляд, непотрібної і малозрозумілої діяльності виявився набагато сильнішим, ніж могла уявити собі сама інтелігенція".
В ході уроку учні мають усвідомити і зрозуміти важливість і значимість тих процесів які відбувалися в українському суспільстві. На перший погляд "сухий", нецікавий фактажний матеріал підручника, з масою прізвищ та подій, має перетворитися в інтерпретації вчителя в живі події і процеси, які відтворюють самі учні.
На сучасному етапі розвитку людства, воно зіткнулося з багатьма глобальними проблемами. В тому числі це проблема інформаційної насиченості, що буквально обрушується на людину. Нажаль, більшість такої інформації, яка потрапляє до дітей переважно через ЗМІ, незавжди є корисною. Тому завдання розвивати розумові процеси з наймолодшого віку дають можливість якщо не уникнути, то пом’якшити інформаційну "атаку".
На шкільний вік припадає період найсуттєвіших біологічних і психологічних змін. Саме розвиток мислення, різноманітних вправ з формування інтелекту повинно бути одним з першочергових у системі педагогічної науки.
1.Тенденція до синтезу та інтеграції різноманітних сфер знань, що посилюється на сучасному етапі розвитку науки, передбачає наявність у випускників шкіл не тільки аналітичного, але й цілісно-синтетичного системного мислення. Шкільні курси історії в значній мірі повинні вирішувати ці завдання.
2.Процес вивчення історії сприяє виробленню в учнів окремих прийомів та операцій мислення: аналізу та синтезу, порівняння, абстракції та конкретизації, судження та умовиводу. В результаті узагальнення виникають поняття. Тож ми можемо бачити, як за допомогою курсу історії можна сформувати різноманітні інтелектуальні вміння учнів, які знадобляться їм в майбутньому.
3.Важливою стадією в пізнавальній діяльності учнів є їх самостійна робота, до якої вчитель має заохочувати школярів. Види і форми самостійної роботи необхідно ускладнювати з кожним роком. З початку залучаючи до цього додатковий матеріал з підручника, а потім додаткову літературу та інші джерела.
Під керівництвом вчителя школярі мають оволодіти вміннями і навичками самостійної роботи, що підвищує рівень їх інтелекту.
4.З огляду на сучасне становище в шкільній методиці можна зробити висновок, що вона не сприяє повноцінному оволодінню прийомами розумової діяльності. А такі гуманітарні науки як історія, література та ін., вимагають вирішення таких завдань для яких у школярів немає готових методів і понять. Тому необхідно розвивати творче мислення. Навчання творчому мисленню вимагає піддавати всі засвоєнні поняття і методи жорсткій критиці і оцінці. Сукупність логічного, понятійного мислення, головне завдання яких – зводити всі факти, з якими зустрічаються учні до відомих понять, також абстрактного, критичного і творчого допомагає учню повністю розкрити свій інтелектуальний потенціал.
Підводячи підсумки, хочеться зазначити, що в процесі написання роботи було реалізовано ряд завдань:
- підібрано й проаналізовано джерела та літературу з даної проблематики;
- досліджено педагогічні та психологічні основи формування інтелекту;
- проаналізовано розвиток інтелектуальних здібностей учнів засобами історії;
- висвітлено процес формування мислення як основного фактору інтелектуального зростання;
- розглянуто прийоми активізації інтелектуальної діяльності учнів на уроках історії.
Можна зазначити, що ми торкнулись загальних проблем цього питання, яке необхідно досліджувати і впроваджувати на практиці. З розвитком української держави, української науки, нових світоглядних тенденцій питання підвищення інтелектуального рівня нації є досить актуальним і важливим.