Сторінка
3

Історія та сучасне функціонування мови греків - тюркофонів Приазов’я

З середини 1920-х років ситуація змінилася. Центральними радянськими органами влади було дано вказівку про підтримку та розвиток національної грецької культури місцевою владою. У першу чергу увага зверталася на впровадження рідної мови серед грецького населення. Але, на відміну від румейських діалектів, які вивчалися у ті роки, урумські діалекти опинилися поза увагою науковців. Як зазначалося раніше, у 1925 році директор Науково-дослідного інституту порівняльного вивчення літератур і мов заходу й сходу при Ленінградському держуніверситеті (НДІ ПВЛМЗС) Н. Державін запропонував здійснювати експедиції для обстеження грецьких сіл Маріупольщини. За невеликий проміжок часу було проведено 12 експедицій із вивчення мови еллінофонів [35]. Але парадокс ситуації полягає у тому, що вивчення мови греків-тюркофонів звелося тільки до її порівняння із кримсько-татарською мовою. Імовірніше, ішлося не про відсутність фахівців, а про навмисне ігнорування урумської мови через зовнішньополітичні пріоритети.

Наукового опису урумської мови не було зроблено. Але комісія ВУЦИКу дійшла висновку, що “в турко-татарском языке нет особой разницы между отдельными селами”, порівнявши деякі лексичні одиниці в урумських селах Мангуш, Ст. Карань і Ст. Ігнатіївна [36]. Нині ми не маємо змоги з’ясувати, чи були серед членів комісії фахівці з тюркської мови. Справа в тім, що урумам із вказаних сіл пропонували читати “турецко-татарские книжки”, які читачі добре розуміли. Далі було проведено порівняння лексики урумської мови з кримсько-татарською, але на основі одного навчального посібника: “Нет сомнения, что в этих селах, говорящих турецко-татарской речью, язык также один. Каково сходство этого языка с Крымско-татарским языком - Комиссия сверяла, как было только что сказано, этот язык с крымско-татарским по “руководству” для обучения крымско-татарскому языку” (А. Одабаш и И. С. Кая, Крымиздат, 1924 год) и нашла почти полное сходство с ним, во всяком случае не меньше как на 90 %. Если есть разница, то она мала и заключается прежде всего в том, что Мариупольские греки-татары употребляют звук “х” вместо “к”, употребляемого в крымско-татарском языке, как, например, девушки в Мариупольских селах говорят “хыз”, а в Крыму “кыз”. Встречается весьма немного слов - одно-два слова на 30-40 слов таких, которые у нас не употребляются” [37]. Недосліджену урумську мову у звіті називають виключно турецько-татарською, тому що спостерігається “…большое сходство Мариупольско-татарского с турецко-татарским. Мариупольские греки-татары почти свободно разговаривают с турками, бывая в городе в их булочных и лавках”. Проте підстав для таких тверджень, через брак друкованої літератури було замало.

Таким чином, з легкої руки членів Комісії ВУЦВК, уруми були вимушені вивчати кримсько-татарську мову, яка не викликала інтересу у греків-тюркофонів. Відтак постало питання про мову викладання у школах. При організації національних шкіл було вирішено послуговуватися кримсько-татарською мовою, оскільки уруми запозичили свою мову від кримських турків і татар , у результаті чого, для позначення мови греків-урумів, набув поширення термін греко-татарська мова, а греків-тюркофонів почали називати греко-татарами. Термін греко-татари використовується й досі, але з нашої точки зору він є штучним і не відповідає справжньому стану речей.

Окрім того, кадровий склад в урумських школах потребував підтримки. Вчителі не мали достатньої підготовки, деякі навіть не володіли мовою. Для аналізу розглянемо ситуацію в одному з районів, яка була характерною і для інших навчальних закладів. Так, у 1926-1927 роках в урумських селах Сталінського округу нараховувалося 16 шкіл із загальною кількістю 2605 осіб (8-9 років - 88,4 %; 8-11 років - 86 %; 8-15 років - 62,7 %). Усього вчителів у школах нараховувалося 62 особи, із них 26 осіб [38], тобто 41 % учителів, - не були греками; 29 осіб - уруми, 6 - румеї, які знали румейську мову, і одна особа могла викладати еллінську мову. Наведений приклад є свідченням того, що впровадження тюркської мови за допомогою вчителів було неможливим, тому що більшість із них не володіла урумською мовою.

У 1928 році розпочалася робота (латинізація) із запровадження нового тюркського алфавіту серед тюрксько-татарських національних меншин УРСР і греко-татарів [39]. Зазначимо, що формування на основі кримсько-татарської мови урумської літературної мови мало однотипний та уніфікований характер. Загальна тенденція у національно-культурній політиці відносно тюркських мов країни була пов’язана з очищенням від арабо-іранських запозичень і уведенням російських та інтернаціональних слів [40]. Без сумніву, реформування урумської мови призвело до порушення орфографічних норм і фонетичного устрою, що призвело до втрати у мові тюркомовного населення багатьох елементів лексики, яка накопичувалася століттями.

Для підготовки викладачів урумських шкіл були запрошені фахівці із кримсько-татарської мови (Кримська АРСР), а також надсилалися “рекомендованные книги на греко-татарском языке”. Подаючи список книг, ми зберегли орфографію джерела: „Ахмед. Природоведение; Ислам Карлы. Новая геометрия для 3-х групп трудовой школы I-й ступени; Чобан Задс. Научная грамматика; А. Одабаш и И. Кая. Руководство для обучения крымско-татарскому языку; Мухеддинов. Математика; А. Одабаш и И. Аджи-Асан (первая книга после букваря); Эдим Фейзан. Уроки географии для 4-й группы школ I-й ступени; Эдым Фейзан. География ч. III; Бектуев. Детский букварь; Бектуев. Букварь для взрослых; А. Смирнов. В помощь полит. деревенского комсомола; В. Елагин. Национальные иллюзии крымских татар; Окопан. Первый перелет маленькой птички; Сборник революционных стихов; Спиранский. Азбука матери-крестьянки; В. Невский, В. И. Ленин, Н. Крупская. Моя жизнь; М. Ходоровский. В. И. Ленин; “Болезни животных”. Статьи ветеринарии ветврачей Щепетова, Медведева и др.; Е. Ярославский. Ленин - вождь угнетенных народностей; М. Медведев. Государственное страхование сельскохозяйственных животных от смерти; Е. Ярославский. Ленин, крестьянство, РКП; Аджи Асан. Методика татарского букваря; Детям об Ильиче; Дж. Рид. 10 дней, которые потрясли мир; Программа и устав РЛКСМ; Е. Ярославский. Ленин и раскрепощение женщин; Е. Ярославский. Ленин и комсомол; Юные пионеры; Корпинский. Пролетарский вождь крестьянина; Е. М. Медведь. Уход за животными, их содержание в правильном кормлении; В. И. Ленин. Как мы поведем к социализму сельское хозяйство; Памятка піонера” [41]. Ці заходи лише ускладнили навчання греків-тюркофонів, у зв’язку з наявністю серед носіїв мови чотирьох діалектів і певних особливостей у кримсько-татарській мові. Придбані для урумських шкіл орфографічні словники кримсько-татарської мови були незрозумілими для урумів [42]. А під час підготовки до уроків із рідної мови багато учнів, вивчаючи вірші напам’ять, не розуміли значення слів [43]. Загалом, запровадження єдиного тюркського алфавіту не сприяло збереженню рідної мови, а для сучасних дослідників урумських діалектів лише ускладнило роботу [44].