Сторінка
4

Історія та сучасне функціонування мови греків - тюркофонів Приазов’я

Для підготовки місцевих учителів греко-татарських шкіл були організовані літні курси, на яких читалися лекції з історії та культури свого народу. Греків-тюркофонів після закінчення семирічки направляли для продовження освіти до навчальних закладів Криму. У 1928-1929 роках в урумських селах було 12 початкових і 4 семирічних школи, де працювало 45 викладачів і навчалося 2605 дітей . Згодом дослідник урумських говірок професор О. Гаркавець зазначив і негативні наслідки механічного впровадження кримсько-татарської мови у школах греків Приазов’я, що було зумовлено відсутністю тюркологів серед членів проведених діалектологічних експедицій. Мовлення урумів не було чистою кримсько-татарською мовою - говірки зберігали грецькі елементи. Тому викладання цією мовою у школах спричинило появу невдоволення серед грецького населення, оскільки мова, яка насаджувалася в урумських населених пунктах, не виконувала комунікативно-пізнавальної функції, в першу чергу, а також функції соціально-консолідуючої, тобто не сприяла об’єднанню греків-тюркофонів, які спілкувалися на різних діалектах.

Спроба запровадити рідну мову в усі сфери суспільного життя була пов’язана не тільки з освітою. Так, у тезах доповіді на Всеукраїнській нараді працівників грецьких національних адміністративно-територіальних одиниць пропонувалося: “По линии судебного обслуживания греческого населения необходимо поставить перед Наркомюстом вопрос о проведении в жизнь следующей сети греческих нацсудкамер, а именно на греко-татарском языке: в Мариупольском округе - Старо-Игнатьевском и Мангушском национальном районе по одной нацсудкамере в каждом районе, в Керменчикском (смешанном) - одна судкамера на 2-х языках, украинском и греко-татарском; В Сталинском округе, в Б-Янисольском - 1 судкамера, в Стыльском (смешанном) - на 2-х языках” [45].

Ми акцентуємо увагу на тому, що уруми неоднозначно поставилися до впровадження кримсько-татарської мови. Це зумовлювалося тим, що старше покоління, стурбоване перспективами для своїх дітей, вбачало у вивченні кримсько-татарської мови однобокість освіти. Наші польові матеріали засвідчують, що і батьків, і дітей більше приваблювало отримання освіти в російськомовних школах, оскільки у молоді з’являлася можливість розширити своє спілкування, підвищувати рівень освіти й оволодіти новими професіями. Тому, коли зі середини 1930-х років національні школи почали ліквідовуватися, особливого жалю із цього приводу урумське населення не висловлювало [46].

Занепаду урумської мови сприяли й репресії 1937 року та фашистська окупація, коли греки позбувалися друкованої літератури на рідній мові з метою убезпечити свою родину від страти. Про це ми дізналися від урумського поета, уродженця с. Старогнатівка, В. Бороти, який під час бесіди розповів про окупацію німцями рідного села. У той час було спалено багато цінних урумських книг. Доповненням цього слугують і наші спостереження під час польових експедицій 1990-2003 років: ми не зустріли у грецьких родинах жодного примірника урумської книги, виданої у довоєнні часи. Але більшість населення лише частково володіє розмовною урумською мовою. Прояви побутуваня урумської мови ми прослідкували у селах Карань та Ст. Крим серед трьох поколінь [47]: старші члени родини, народжені у 1920-ті роки, між собою спілкуються урумскою мовою, їхні діти (1940-1950-ті роки) - розуміють своїх батьків без проблем, проте ледве висловлюють свої думки, використовуючи діалект, а представники молодшого покоління (1970-1980-ті роки) розуміють тільки окремі вислови і використовують лише окремі слова. За нашими спостереженнями, найбільш поширеною урумська мова є у селах Старобешево, Старогнатівка, а найменше - у с. Мангуш. У м. Маріуполь, яке було засновано греками-тюркофонами, з 90 обстежених родин урумів у 70 родинах урумська мова не використовується взагалі. У 8 родинах діалект побутує у формі окремих мовленнєвих кліше, прислів’їв, виразів, завдяки присутності старших членів (бабусі, дідуся), яких привезли з урумських сіл у зв’язку з необхідністю догляду за ними. У 12 родинах урумська мова збереглася лише в невеликій кількості термінів, пов’язаних із традиційною культурою [48]. Це зумовлено рядом зовнішніх та внутрішніх чинників. На сьогодні мова греків-тюркофонів функціонує у сімейному побуті та звучить у виступах самодіяльних фольклорних колективів. Писемність греків Приазов’я ґрунтується на кирилиці, на якій розроблено та впроваджено нинішній урумський алфавіт. Але освіта урумською мовою, шкільна й університетська, відсутня й досі. Мабуть, саме із цим пов’язаний той факт, що до теперішнього часу ступінь збереження урумської мови істотно нижчий, аніж збереження румейської грецької мови у Приазов’ї. Як підкреслив відомий філолог В. Казарін, “урумский язык исчезает на глазах” [49]. Майже півстолітнє мовне обмеження урумського населення завдало великих втрат культурі цього народу. У радянські часи урумська мова не виконувала свої соціальні функції, окрім однієї - сімейного спілкування. Унаслідок цього занепала її стилістична система, зі словникового складу зникли величезні пласти слів, пов’язаних із традиційною культурою.

На основі зібраної лексики культурно-побутової сфери ми з’ясували, що словниковий запас урумів переважно складається із тюркських слів, але серед них існують слова грецькі, перські, арабські та слов’янські. Є багато слів, що використовуються і румеями, і урумами. Прикладом слугують назви традиційних музичних інструментів греків Приазов’я: кіміча (рум. Сартана), темене (рум. В. Янісоль), тимане (рум. В. Каракуба), чимане (рум. М. Янісоль та Анадоль), т’єманчє (урум. Ласпа), т’ємєнє (урум. Бешево), т’ємечє (урум. С. Крим) - струнно-смичковий інструмент, назва якого походить від тюркської кеменчі (<тюрк. kemençe) [50]. Аналогічний інструмент кемандза (< грец. кεμαντζά) є традиційним грецьким музичним інструментом [51]. До духових інструментів належать дудка, сопілка: хавал (рум., урум. <тюрк. хavalı -сопілка), зурна (рум., урум. <грецьк. ζουρνά, тюрк. zurna) - музичний інструмент перського походження, тулуп-зурна (рум., урум. <тюрк. tulum - волинка) - старовинний чабанський музичний інструмент. Назви ударних інструментів: великий барабан давул (рум., урум. В. Янісоль), даул (В. Каракуба, Сартана <грец. νταούλι < ταβούλι <тюрк. davul - великий барабан) і малий барабан дайре також розповсюджені у середовищі обох мовних груп.