Сторінка
2

Історія та сучасне функціонування мови греків - тюркофонів Приазов’я

Щодо кримського періоду етнічної історії урумів, то строкатість різномовного кримського населення після створення Кримського ханства зберігалася, проте вплив тюркської мови у регіоні значно зріс, поступово витіснивши грецьку мову як засіб міжетнічного спілкування на півострові. Після входження південного Криму до складу Османської імперії більшість його населення спілкувалася тюркською мовою. Але й урумська писемність, на основі грецького алфавіту, у зазначений період значно розповсюдилася, до сьогодні зберігши джерела: переклади християнських текстів [17], посібники із грецької мови, листування. Перехід греків на тюркську мову був поширеним явищем як у Кримському ханстві, так і в межах усієї Османської імперії. Прикладом цього може слугувати фольклор народів із різною етноконфесійною приналежністю, які спільно проживають на території Малої Азії та Криму. Так, однією зі складових частин епічного жанру урумського фольклору є середньовічні кипчацько-огузькі масали (дастани) із прозовим викладом сюжетної лінії та пісенними монологами й діалогами [18]. Народнопоетичні твори урумів свідчать про глибокі історичні зв’язки урумської мови з іншими мовами західнохунського відгалуження говорів: середньовічні масали (дастани) про героїв Ашихе Гарібе, Арзу й Гамбере, Тер-оглу. У маріупольських урумів досі незмінною популярністю користується епічна оповідь про Тер-оглу, яка впродовж багатьох століть існує серед тюркомовних народів. Відмінності у мові, національній культурі й релігії не були перешкодою для розповсюдження цього твору на великому ареалі, де він існує під назвою “Кер-огли”, “Гер-огли”, “Кур-огли” [19]. Версії тюркських народів, попри збіг деяких сюжетних ліній та спільність мотивів, відзначаються своєрідністю й оригінальністю . Оповідь посідає чільне місце у фольклорі урумів і кримських татар. До Туреччини вона прийшла із Кримського півострова, про що довідуємося із робіт, присвячених турецькому фольклору [20]. На розвиток урумської пісенної мови вплинула поетична османська традиція, що мала широке розповсюдження і в середньовічному Криму.

На початковому етапі приазовського періоду (кінець ХVІІІ - ХІХ ст.) уруми користувалися своїми діалектами, а писемна мова фіксувалася виключно літерами грецької абетки. Під час досліджень, нами було знайдено деякі документи урумською мовою.

У рукописному відділі Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського зберігається посібник початку ХІХ ст. “Євангельські читання на весь рік”, який написаний урумською мовою, але грецькими літерами [21]. Серед джерел Приазовського періоду урумська мова зустрічається у матеріалах Маріупольського грецького суду, які зберігаються у Маріупольському краєзнавчому музеї [22]. Вони написані грецьким алфавітом і належать до 1811, 1846, 1874 років. Кожен із перелічених документів написаний грецькими літерами з використанням не лише тюркської лексики, а й містить досить багато грецьких і російських слів. Але ми не можемо однозначно стверджувати, яку саме тюркську (турецьку, татарську чи іншу) мову використовували, оскільки не маємо спеціальних досліджень для з’ясування цього питання. Дослідниця із грецької мови А. Папу-Журавльова вказує на те, що на ранніх етапах Приазовського періоду мову урумів називали по-різному, тому що її діалекти належать до кримсько-османського діалекту [23]. Проте спроби зрозуміти наявні у нашому розпорядженні тексти урумською мовою мають незначні успіхи. Сучасні філологи, які володіють і урумською, і грецькою мовами, говорять про неможливіть повністю з’ясувати зміст текстів [24].

До початку ХІХ ст. належать урумські пісні, зафіксовані у так званому пісеннику Ф. Хартахая, де зібрані урумські тексти, записані за допомогою грецького алфавіту. Серед інших творів записана пісня “Αχ χιзιμ χιзιμ!” [25], яка і нині є найбільш популярною. Причому аналогічна пісня “Вай курціц, курціц” розповсюджена й серед румейського населення. В обох варіантах переклад такий: “Ой дівчина, дівчина”; ритм і зміст пісень не відрізняються.

Цікаво, що мову урумів у ХІХ ст. називали як турецькою, так і татарською. При описі домашнього побуту маріупольських греків у 1874 році, А. Анторінов зазначив, що “ … разговор ведется в иных селениях по гречески, а в иных - по-турецки” [26]. У 1891 році вчитель народної школи Віктор Гоф засвідчив, що мешканці селища Комар “говорят на турецком языке”, але пояснює, що їхня мова є сумішшю турецьких, татарських і ногайських слів [27]. А директор Маріупольської Александрівської гімназії Г. Тимошевський називає урумську мову виключно татарською: “а употребляющие татарское наречие по-гречески и не говорят, и не понимают” [28]. У збірнику “Мариуполь и его окрестности” були опубліковані урумські фольклорні тексти, подані в російській транскрипції [29], але на сьогодні вони не досліджені спеціалістами.

Одне з найдавніших джерел про мову урумів датується 1884 роком, коли О. Блау опублікував тексти, написані з використанням грецького алфавіту, більшість із яких були релігійної тематики [30]. На жаль, вони не дають можливості висвітлити повною мірою мовну ситуацію серед урумів. Урумські тексти також подані у праці В. Латишеві [31]. Отже, на сьогодні нам бракує досліджень урумських писемних джерел через їх нечисленність.

Після переселення, упродовж майже 150 років, уруми, не маючи національних шкіл, змогли зберегти свою рідну мову у побуті. Такий висновок ми зробили на підставі обстеження національних меншин серед грецького населення, яке проводилося у 1920-х роках. “Панування рідної мови у побуті” зафіксовано у довідках про результати обстеження, натомість російську мову можна почути лише в установах і на зборах сільрад [32]. Було з’ясовано, що молоде покоління добре володіло російською мовою, гірше її знали жінки-грекині. Про урумську писемність не йшлося. Проте в архівних матеріалах зафіксовані дані про писемність в урумських селах: “Якщо говорити про урумську писемність, то її не було, і лише окремі особи, які навчалися 5 років у грецьких школах, уміють писати й читати рідною мовою” [33]. Урумська усна мова у 1920-х роках мала загальний вжиток і була невід’ємною частиною духовного життя греків-тюркофонів Приазов’я. Особливою популярністю користувалися місцеві співаки й поети, які пам’ятали й виконували фольклорні твори, що передавалися із покоління у покоління. Такими були оповідання “Ашик-Горіб”, “Алім” та ін. У селах великий успіх мали п’єси “турецько-татарською мовою”. Але прояви збереження грецької традиційної культури, як і сучасні твори рідною мовою, радянськими органами влади не заохочувалися. Прикладом цього є витяг зі “Звіту комісії ВУЦВК з обстеження грецького населення у Маріупольському окрузі”: “Характерно, что местные организации не только не поощряют подобного рода проявлений народной культуры, но в некоторых местах даже препятствуют их развитию, не содействуя или даже запрещая иной раз ставить пьесы и т. д. на греческом языке”. Також підкреслюється, що через відсутність друкованих грецьких видань мова забувається, а люди похилого віку зберігають у своїх зошитах пісні й оповіді, записані наприкінці ХІХ ст. [34].