Сторінка
1

Крилаті вислови як об’єкт лінгвістичного дослідження

Крилатий вислів – це різноаспектний лінгвістичний феномен, оскільки за своєю природою є складним об’єктом, який у різних своїх виявах може мати різні ознаки.

Дослідження його природи й особливостей функціонування стало одним із головних завдань сучасної лінгвістики. Такий підвищений інтерес зумовлений тим, що ці конструкції є творчою базою всього лінгвокультурного процесу.

Актуальність дослідження полягає в необхідності розв’язання питання про статус крилатих висловів на тлі загального інтересу як мовознавців, так і широкого кола носіїв мови до національних експресивно-забарвлених одиниць.

Мета – простежити основні етапи та напрямки дослідження крилатих висловів у мовознавстві з виявленням особистого внеску вчених.

Український народ протягом своєї довгої, багатовікової історії створив багаті скарби образного слова, влучні приказки, прислів’я,численні ідіоми різних типів тощо. Значна частина цих дорогоцінних перлів народної мудрості передається від покоління до покоління.

Ці образно-поетичні вислови, як правило, до нашого часу включалися у різні фольклорні та етнографічні збірники прислів’їв і приказок. Першими такими лексикографічними працями є збірки українських вчених, наприклад ”Лексис…”(1596 р.) Лаврентія Зизанія Тустановського, “Лексикон…” (1627 р.) Памви Беринди, “Українські приказки, прислів’я і таке інше” (1864 р.) М.Номиса та ін.

Звичайно, стійкі образно-поетичні сполуки з’явилися раніше ніж наука, що їх вивчає.

Ідею створення фразеології як науки про стійкі сполуки обґрунтував ще в 20-ті роки ХХ ст. С.Д.Поливанов. Свій внесок у розвиток фразеологічної теорії зробили дослідники різних національних мов: О.О.Потебня, Ш.Баллі, Л.А.Булаховський, В.В.Виноградов, С.І.Ожегов, М.М.Шанський, Л.І.Ройзензон, В.І.Гаврись,Г.М.Удовиченко, І.К.Білодід,В.М.Телія, І.І.Чернишова, Л.Г.Скрипник та інші.

В основі більшості праць лінгвістів лежать результати пошуків власних методів дослідження. У центрі уваги вчених – сталі мовні сполуки, яким притаманна семантична цілісність та відтворюваність у процесі мовлення.

Власне сам вираз “крилате слово” походить з античних джерел. Його автором вважається давньогрецький поет Гомер, який використав цей вислів як поетичний засіб. Термінологічного ж значення вираз “крилате слово” набув після публікації книги Г.Бюхмана “Geflugtlte Worte“ (1864 р.). Крилатим словом Г.Бюхман вважав вислів або ім’я будь-якої мови, історичне джерело, літературне походження якого відоме (або можна довести).

Першим збірником власне крилатих слів вважається праця російського етнографа С.В.Максимова, яка була надрукована в 1891 році.

Одним із перших, хто вступив у полеміку з Г.Бюхманом, був російський мовознавець С.Г.Займовський, який у першому виданні свого довідника цитат і афоризмів (1930 р.) відзначає існування двох умов, які дозволяють слову або виразу стати крилатим: по-перше, його літературне джерело або автор повинні бути доведені; по-друге, воно або він повинне бути не тільки тимчасовим, а й тривалим.

На думку вченого, основними ознаками крилатого слова є його розповсюдженість і влучність. С.Г.Займовський зазначає, що крилате слово– це нагадування про особливу думку, момент або обставини, гарний спосіб зекономити неточне висловлювання бажаної думки коротким і виразним словом або виразом. Вчений акцентує на тому, що крилаті слова – це приказки або прислів’я літературно-освічених людей, на відміну від приказок, прислів’їв народного мовлення.

Крилаті вислови – це золотий фонд світової та національної культури. У пам’яті кожної освіченої людини зберігається велика кількість крилатих висловів, які використовуються в її рідній мові, а часто й багато інших популярних зарубіжних крилатих виразів. І це природньо, бо ці мовні одиниці виконують у мовленні важливу і специфічну функцію. Вони дають можливість яскраво й стисло висловити думку, охарактеризувати ситуацію, в гарній літературній формі висловити свої відчуття.

Як відомо, проблема мовного статусу крилатих висловів належить до дискусійних. Незважаючи на важливість публікацій видатних лінгвістів, на сьогодні ще недостатньо вивчені проблеми семантики, структури та функціонування крилатих слів (виразів). До цього часу однозначно не з’ясовано: чи вважати ці мовні одиниці об’єктом фразеології, чи виносити їх за межі фразеологічного фонду.

Російський вчений С.І.Ожегов, взявши за основу семантичну класифікацію фразеологізмів Л.А.Булаховського, виділив фразеологію у вузькому розумінні, до якої відносив усі вирази, які мають різну структуру і які використовуються як засіб побудови речень, їх частин тощо, і фразеологію у широкому розумінні – вважаючи, що сталі сполуки не мають специфічних структур, і які є стилістичними засобами мови [7, 38-39].

При вирішенні цього питання вчені спираються на різні критерії, хоч і відзначають у крилатих висловів і у фразеологізмів схожі ознаки.

Респонденти вузького розуміння обсягу фразеології (Н.І.Амосова, Л.Г.Авксентьєв, О.М.Бабкін, В.М.Мокієнко, В.М.Телія та ін.) виносять крилаті вислови за межі фразеологічного фонду. На думку лінгвістів, ці мовні одиниці виконують тільки комунікативну функцію.

Так, Л.Г.Авксентьєв, прислів’я та крилаті вирази ставить поруч із цитатами й штампами, при цьому зазначаючи, що вони “також є стійкими зворотами, але за своєю будовою становлять закінчені судження, самостійні комунікативні одиниці і не можуть бути об’єктом вивчення фразеології” [1, 51].

Респонденти ж широкого розуміння обсягу фразеології (А.І.Єфимов, Л.А.Булаховський, В.А.Архангельський, М.М.Шанський, І.І.Чернишова, Л.Г.Скрипник, Л.І.Ройзензон та ін.) вважають, що предметом фразеологічних досліджень можуть бути практично усі крилаті вислови, бо відмінність крилатого вислову від будь-якої фразеологічної одиниці полягає лише у його зв’язках із джерелом.

На думку М.М.Шанського, до фразеологічного складу слід зараховувати всі константні утворення, які утримуються в пам’яті, від ідіом, семантично еквівалентних слову, до прислів’їв і крилатих слів, якщо визнати основними та обов’язковими такі ознаки фразеологічної одиниці, як відтворюваність і надслівність [10, 13-14].

В.А.Архангельський поділяє всі фразеологічні одиниці на фраземи й сталі фрази, зокрема, до останніх відносить, поряд з іншими, більшість прислів’їв, крилаті афоризми і фразеологічні цитати, які тією чи іншою мірою відірвалися від контексту [2, 69].

У праці “Фразеология современного немецкого языка”(1970 р.) І.І.Чернишова зазначає, що склад фразеологічних висловів може бути доповнений різними за походженням мовними одиницями (з античної літератури та міфології, Біблії, художньої літератури й публіцистики та ін.), і які традиційно позначаються як крилаті слова [9, 45-46].

Так, Л.Г.Скрипник у книзі “Фразеологія української мови” (1973 р.), зазначає, що всі усталені поєднання слів найрізноманітніших структурних типів – співвідносні з лексичними одиницями, з предикативними словосполученнями і з реченнями, що набули виразних показників фразеологічності, мають всі підстави бути віднесеними до складу фразеології [8, 56-57].