Сторінка
1

Запровадження нової системи публічного менеджменту в місцевому самоврядуванні

1.1. Перехід від бюрократичної моделі управління до системи публічного менеджменту (проф. Хелфрід Бауер)

Системи державного управління багатьох європейських країн нині зазнають процесу всебічної модернізації. Державний сектор комплексно переходить від “бюрократичної моделі” до концепції публічного менеджменту. Цей процес відбувається на всіх рівнях влади та в різних державних установах (від пошти до університетів).

1.1.1. Бюрократична модель управління

Бюрократична, або традиційна модель державного управління, характеризується наступними структурними та функціональними елементами[1]:

§ Установи пропонують більш або менш широкий спектр послуг;

§ Існує висока ступінь вертикальної інтеграції, тобто стандартизовані системи планування, реалізації та фінансування відповідних заходів;

§ Функціональна та ієрархічна організація внутрішніх структур (високий рівень розподілу праці) є правилом;

§ У роботі керуються принципом необхідності. Отже, методи роботи членів організації, які зосереджені на точному виконанні завдань, позбавлені особистісного підходу (наявний жорсткий розподіл повноважень);

§ Значна увага при взаємодії членів організації надається письмовому спілкуванню (за допомогою файлів);

§ Стандартизоване і централізоване управління як персоналом, так і фінансами;

Присутня система стимулів для державних службовців (наприклад, преміювання)

Протягом довгого часу “бюрократична модель” спрацьовувала – не тому, що вона була ефективною, а скоріше тому, що вирішувала основні проблеми, які потребували розв’язання. Забезпечувалася стабільність, яка була особливо важливою якістю в минулому. Забезпечувалося відчуття справедливості та безпристрасності, з того часу як бюрократія (як зазначав Макс Вебер) була зобов’язана ставитися до всіх однаково. Це давало роботу і можливість забезпечити всіх людей однаковими базовими послугами, яких потребували і на які сподівалися в індустріальну епоху: дороги, магістралі, каналізація, школи.

Однак, бюрократична модель розвинулася в умовах, які дуже відрізняються від тих, в яких ми перебуваємо зараз. Вона розвивалася в ієрархічному суспільстві з повільними темпами розвитку, де зміни відбувалися повільно, і коли достатньо інформації для прийняття рішення мали лише ті, хто перебував на верхівці піраміди. Це було суспільство людей, які працювали руками, а не розумом. У ті часи масовий ринок цілком задовольняв бажання та потреби, які були схожі у більшості громадян. Тоді ми мали сильні територіальні громади – міцно зцементовані общини і міста.

1.1.2 Перехід до системи публічного менеджменту.

Внаслідок трансформації публічних функцій та повноважень, яка на місцевому рівні призвела до розширення різноманітних соціальних послуг та послуг щодо місцевої інфраструктури, постала необхідність адаптувати процеси планування та контролю, які застосовуються в державному управлінні.

Таким чином, з початку 90-х років перехід до моделі публічного менеджменту прискорився. Державний сектор зазнав значних змін: “Сучасне середовище потребує установ винятково гнучких і здатних до пристосування. Воно вимагає установ, які постачають високоякісні товари та послуги, що відповідають кожній витраченій на них копійці. Потрібні установи, що несуть відповідальність перед споживачами, пропонуючи вибір нестандартизованих послуг; які керуються скоріше через переконання та стимулювання, аніж через накази; що дає їх працівникам почуття значимості та контролю, і навіть власності. Потрібні установи, які скоріше уповноважують громадян, аніж просто служать їм”[2].

Таким чином, публічний менеджмент означає:

§ Створення організаційних передумов для цілеспрямованого здійснення суспільних задач;

§ Зосередження на отримувачах державних послуг та благ;

§ Врахування суттєвих тенденцій середовища, що оточує організацію;

§ Уповноваження всіх членів організації відповідно до переліку обов’язків та персональної компетенції.

Подальшими аспектами такого переходу є:

§ Управління, орієнтоване на досягнення результату – фінансування результату, а не процесу;

§ Управління, орієнтоване на споживача – забезпечення потреб споживача, а не бюрократії;

§ Децентралізоване управління – не ієрархія, а особиста участь і робота у команді;

§ Конкурентне управління – внесення елементу змагання у постачання послуг.

Таким чином, в державному секторі відбувається всебічна і систематична реструктуризація. Базуючись на демократичному розумінні головних цінностей та завдань державної діяльності, ці дії можуть складатися з наступних компонентів:

§ Планування політичних принципів;

§ Розвиток стратегій в залежності від громадських інтересів та з метою подальшого розвитку державних повноважень;

§ Деконцентрація владних повноважень і вдосконалення фінансування структур у федеративних державах;

§ Часткове припинення регулювання і часткове створення більш ефективних систем регулювання (наприклад, доповнених засобами контролю, побудованих на використанні так званого “терміну дії” та оцінки результатів виконання повноважень);

§ Формування довіри до демократичних інституцій, які несуть певну відповідальність перед групами громадян;

§ Застосування принципів публічного менеджменту в державних інституціях.

Нова система публічного менеджменту (NPM) представляє нову роль держави і державної служби (державного управління), що спирається на практичний досвід, є більш економічно орієнтованою та тісніше пов’язаною з критеріями менеджменту для того, щоб досягати державних цілей. Глобальною метою нового публічного менеджменту є “стимулювання нових оперативних механізмів у державному секторі, належним чином покращуючи якість, ефективність та результативність у наданні послуг”.

Наведена нижче таблиця дає стислий огляд найбільш важливих стратегій та інструментів нового публічного менеджменту.

Таблиця 1: Основні стратегії та механізми нової системи публічного менеджменту.