Сторінка
6

Запровадження нової системи публічного менеджменту в місцевому самоврядуванні

На прикладі України ми можемо спостерігати, коли за однакових умов ресурсного забезпечення соціально-економічний стан одних територіальних громад разюче відрізняється від стану інших. Так, прикладами сталого соціально-економічного розвитку протягом останніх 2 – 4 років можна назвати такі українські міста, якБердянськ, Іллічівськ, Київ, Комсомольск, Славутич тощо. Цікаві проекти муніципального розвитку успішно реалізуються в Житомирі, Івано-Франківську, Рівному, Чернівцях, Одесі та у багатьох інших великих і малих містах України.

Досягнення територіальних громад цих міст є результатом впливу багатьох різноманітних чинників, зокрема, географічних, кліматичних, економічних, політичних тощо. Але головним фактором є те, що там сформовані професійні команди менеджерів, здатні до пошуку нетрадиційних рішень у проблемних ситуаціях місцевого життя. Міські голови, ради цих міст постійну увагу приділяють питанням підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації муніципальних службовців. Їх представники є постійними учасниками всіх освітніх заходів, що проводяться Українською Академією державного управління при Президентові України, асоціаціями органів місцевого самоврядування, Фондом сприяння місцевому самоврядуванню України, іншими державними та недержавними органами та організаціями, міжнародними установами.

Зазначене свідчить про те вагоме значення, яке набувають питання підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації муніципальних службовців для забезпечення сталого місцевого і регіонального розвитку, підвищення добробуту територіальних громад, покращання якості громадських послуг, що надаються населенню в системі місцевого самоврядування.

Для України нагальність та актуальність цього питання набувають особливого значення, що обумовлено наступними факторами:

- По-перше, це економічні фактори – відсутність належного матеріального та фінансового ресурсного забезпечення для ефективного виконання завдань та повноважень місцевого самоврядування, криза житлово-комунального господарства, систем енергопаливоводозабезпечення і соціальної інфраструктури, необхідність проведення муніципальної реформи, реорганізації житлово-комунального господарства. Зокрема, з року в рік в Україні можна спостерігати катастрофічну нестачу коштів місцевого самоврядування. Сучасна бюджетна система України спрямована на підтримку не самодостатніх (тих, що володіють власною фінансовою базою), а дотаційних територіальних громад, оскільки діє правило – чим більше надходжень до бюджету місцевого самоврядування поступає за рахунок внутрішніх джерел, тим більше вилучень слід чекати в наступному бюджетному році. І навпаки, чим менше таких надходжень, тим більше поступає до бюджету місцевого самоврядування коштів з Державного бюджету України за рахунок міжбюджетних трансфертів, з метою фінансового вирівнювання.

Реконструкції потребують об’єкти комунальної власності, що забезпечують надання комунальних послуг населенню. Так, вкрай незадовільним є технічний стан мереж і споруд, які експлуатуються підприємствами житлово-комунального господарства. Зокрема, в аварійному стані перебуває 30% водопровідних та 27% каналізаційних мереж, майже 14 тис. кілометрів теплових мереж. Постійно погіршується стан житлового фонду України. Зокрема, близько 40 тис. будинків (4% житлового фонду України) належать до категорії старих та аварійних, а всього потребує ремонту кожна третя квартира.

- По-друге, це фактори правового характеру, пов’язані з недосконалістю українського законодавства про місцеве самоврядування, що, зокрема, стосується правового режиму комунальної власності, неврегульованості питання щодо розмежування земель права державної та комунальної власності, невизначеності статусу та просторових меж територіальної громади, невирішеності питань реформування системи адміністративно-територіального поділу в цілому, не зовсім чіткого розподілу повноважень між різними видами органів публічної влади та різними територіальними рівнями влади.

- По-третє, це фактори психологічного характеру, пов’язані з менталітетом службовців органів місцевого самоврядування та державних службовців, наявністю у їхній професійній свідомості залишків “радянських” стереотипів здійснення влади, командно-адміністративних методів управління, “телефонного” права

- По-четверте, це фактори організаційного характеру, що обумовлені значною плинністю кадрів в органах місцевого самоврядування, суттєвим оновленням (до 60 % в окремих регіонах та територіальних громадах) корпусу сільських, селищних, міських голів, голів обласних та районних рад, депутатів місцевих рад.

- По-п’яте, це фактори навчально-методичного характеру, а саме – відсутність єдиного загальнонаціонального навчально-методичного центру підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування та працівників комунальних установ, недостатнє забезпечення навчального процесу необхідною навчальною літературою та іншими методичними матеріалами, зокрема, навчальними програмами.

Таким чином, проблема підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації муніципальних службовців, депутатського корпусу в сучасних умовах становлення місцевого самоврядування в Україні є вкрай актуальною, і її розв’язання потребує суттєвої перебудови всієї системи муніципальної освіти. У цій доповіді проведено аналіз сучасного стану і перспектив вдосконалення організації підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації службовців органів місцевого самоврядування у контексті потреб місцевого і регіонального розвитку.

Парламент України ще не ухвалив Концепції муніципальної реформи, але її основні пріоритети та напрямки вже визначені у деяких указах Президента України, у документах асоціацій органів місцевого самоврядування, Фонду сприяння місцевого самоврядування України, у працях науковців та практиків. Пропозиції, що містяться у цих документах передбачають заходи, спрямовані, перш за все, на вдосконалення організаційної, законодавчої і матеріально-фінансової основ місцевого самоврядування, включаючи, серед іншого, реформування житлово-комунального господарства на основі:

а) удосконалення системи управління підприємствами і організаціями житлово-комунального господарства всіх форм власності; розмежування функцій органів влади, підприємств – виробників послуг, споживачів житлово-комунальних послуг; розвитку ринкових відносин у галузі;

б) демонополізації житлово-комунального господарства, створення конкурентного середовища і ринку послуг, реструктуризації підприємств і організацій, формування єдиної соціальної та фінансової політики на території самоврядування, створення сільської комунальної служби в єдиній системі житлово-комунального господарства;