Сторінка
1

Формування організаційно-інвестиційного механізму реалізації інноваційних проектів випереджаючого розвитку

Сукупність науково-технічних, технологічних і організаційних змін, що відбуваються під час реалізації нововведень, перетворення наукового знання в інновацію, тобто послідовний ланцюг подій, починаючи з формування ідеї інновації до виробництва конкретного продукту, технології або послуг і їхнього поширення у практичному використанні – все це ми називаємо інноваційним процесом.

Інноваційний процес не закінчується так званим впровадженням – появою на ринку нового продукту, послуги або доведенням до проектної потужності нової технології, а триває й після впровадження, оскільки з поширенням нововведення вдосконалюється, стає більш ефективним, набуває нових споживчих властивостей. Це відкриває для нього нові сфери застосування, ринки, а отже, і нових споживачів, що сприймають цей продукт, технологію або послуги як нові саме для себе. Таким чином, інноваційний процес орієнтований на створення необхідних ринків продуктів, технологій чи послуг і здійснюється в тісній єдності із середовищем, тобто його спрямованість, темпи, мета залежать від соціально-економічного середовища, в якому він існує і розвивається.

Слід відзначити зростання зацікавленості вітчизняних вчених і фахівців до проблеми інноваційного розвитку економіки, загальних питань формування постіндустріального суспільства в нашій країні та пов’язаних з ним проблеми формування нової парадигми інноваційної політики, про що свідчать праці О.М.Алимова, О.І.Амоші, А.С.Гальчинського, В.М.Геєця, А.І.Сухорукова, В.С.Яцкова та інших.

Коло суб'єктів суспільного відтворення, об'єктивно зацікавлених у здійсненні інновацій, досить широке: до них відноситься і кінцевий споживач, що завдяки інноваціям має можливість користуватися більш якісними товарами, і комерційні структури, які, впроваджуючи інновації, одержують конкурентну перевагу і поліпшують свої позиції на ринку; і держава, що, сприяючи розвитку інновацій, формує стратегічну перевагу своєї економіки на світовому ринку.

Визначаючи основні підходи до формування інноваційних проектів соціальної спрямованості, слід провести чітку класифікацію інновацій за різними ознаками. На нашу думку, інновації слід класифікувати за такими основними чинниками.

За причиною виникнення інновації поділяють на реактивні й стратегічні. Реактивні інновації – це реакція фірми на нововведення, що здійснені конкурентом. Фірма змушена їх реалізовувати відразу за конкурентом, щоб вести боротьбу на ринку. Стратегічні інновації мають випереджаючий ініціативний характер і спрямовані на одержання конкурентних переваг у перспективі. У випадку стратегічної інновації підприємство розробляє новий процес, у якому ефективність досягається з меншими витратами.

За предметом і сферою вкладенняінновації поділяються на виробничі (нові продукти і нові матеріали), ринкові (інновації, що відкривають нові сфери застосування продукту і дозволяють реалізувати продукт на нових ринках) та інновації-процеси (технології, організація процесу виробництва й управлінських процесів).

За ступенем новизни і глибиною внесених змін інновації можуть бути засновані на нових відкриттях або створені на базі нового способу застосування, зробленого відкриття.

Технічне оновлення 80-х років у сфері електроніки докорінно відрізняється від усіх попередніх тим, що воно зароджувалося не в напрямі освоєння нових винаходів, а в підвищенні експлуатаційних характеристик винайденого раніше. Потім відбувся різкий стрибок, почалося використання мікрочіпів, а далі – знову відносно плавний розвиток, заснований на цій новій технології.

За місцем і роллю у процесі виробництва можна виділити основні інновації і ті, що доповнюють нововведення. Основні виробничі інновації створюють нові ринки і є базою галузей, доповнюючі – розширюють ринок у відповідних сферах; основні технологічні нововведення є базисом великих технологічних систем, а додаткові – розвивають наявні базисні технології.

За масштабом поширення і характером задоволення потреб можуть виділятися інновації, що стали основою для нової галузі, яка виробляє однорідний продукт, та інновації, що знаходять застосування у всіх галузях і сферах народного господарства. Часто ці два типи інновацій у часі випливають один з одного.

За характером потреб, що задовольняються, інновації можуть орієнтуватися на існуючі потреби або створювати нові.

Класифікація за значимістю допускає виділення базисних інновацій – формуючих нові виробництва і галузі, які вносять корінні видозміни, та псевдоінновацій, які пов’язані із незначними змінами базисних технологій.

Класифікація за глибиною внесених змін можлива у розглянутій системі, оскільки дозволяє послідовно простежити переходи від інновацій нижчого рівня до більш високого.

Спираючись на ці класифікаційні ознаки, вважаємо за доцільне виділити новий тип інновацій – соціально значимі інновації випереджаючого розвитку. Інновації випереджаючого розвитку – це багатопланові, універсальні інновації, які швидко окуповуються, життєво важливі для розвитку економічної системи територіальних утворень, регіонів і країни в цілому. До них відносяться інновації, що мають важливе господарське значення, можливість застосування в різних галузях і регіонах.

Характерними ознаками соціально значимих інновацій є: масштабність, багатоплановість, життєва важливість для економіки територіальної громади й універсальність у застосуванні. Ефективна інноваційна політика господарюючого суб’єкта визначається на основі проблемно-орієнтованого підходу і реалізується як система програмно-цільового управління.

Механізм ефективної реалізації інноваційних проектів випереджаючого розвитку включає: розробку стратегії реалізації проекту, створення спеціальної програми і формування інноваційного клімату територіального утворення, стратегію просування проекту і його активний маркетинг, нові способи фінансування проекту, контроль і моніторинг.