Сторінка
1

Науково-освітні та кадрові аспекти муніципального і регіонального розвитку

У “Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року”, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України № 1001 від 21 липня 2006 року, значна увага приділяється науково-освітнім та кадровим аспектам досягнення основної мети: “створення умов для підвищення конкурентоспроможності регіонів, забезпечення їх сталого розвитку на сучасній технологічній основі, високої продуктивності виробництва та зайнятості населення”1.

На наш погляд, в першу чергу потребує вирішення демографічна проблема. Якщо смертність населення і надалі буде перевищувати його народжуваність у таких темпах і пропорціях, як сьогодні, то завтра навчати буде просто нікого. Тобто, без відтворення людського потенціалу – основного соціального і виробничого капіталу - ні про який розвиток регіонів не може бути й мови. У зв’язку з цим вважаємо за необхідне поставити перед новим складом уряду і парламенту завдання розробки “Державної програми подолання демографічної кризи в Україні”.

Наступна проблема – це розвиток мережі дошкільних і шкільних навчальних закладів, їх матеріальної бази, комп’ютерного забезпечення, доступу в Інтернет тощо. Особливо це стосується сільської місцевості, де нерідко в одному приміщенні під керівництвом “педагога-універсала” навчаються діти від першого до одинадцятого класу.

Ще одна нагальна проблема – це забезпечення високих стандартів навчання та доступності самої освіти. Не секрет, що гаманець батьків тут часто відіграє вирішальну роль, а не забезпечення на державному рівні рівних умов і можливостей для розвитку і реалізації творчих здібностей дітей.

На нашу думку, в умовах сучасної тотальної депрофесіоналізації робочої сили, особливо гострого дефіциту сучасних робочих професій, необхідно реанімувати систему ПТУ. Слід також значну частину підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації цієї категорії робочої сили здійснювати безпосередньо на виробництві – для потреб як самого виробництва, так і регіону. В умовах сучасної реструктуризації економіки регіонів, що визначено як одне з пріоритетних завдань вказаної Стратегії, стає зрозумілим, що акцент у відтворенні робочої сили має бути зміщений саме на перепідготовку кадрів. Існуючих обласних центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації, а також філіалів (регіональних інститутів) Національної академії державного управління при Президентові України явно недостатньо. В промислово розвинених регіонах, але на старій технологічній базі, як і в значній частині депресивних регіонів, де проблеми реструктуризації стоять найбільш гостро, варто започаткувати саме регіональні програми, чи стратегії регіонального рівня для вирішення питань місцевого та регіонального розвитку.

Для вирішення цих завдань слід активізувати створення регіональних наукових центрів і науково-виробничих об’єднань, які б у першу чергу опікувались інтересами регіону, зокрема, здійснювали аудит місцевих ресурсів, допомагали місцевим органам державної влади та місцевого самоврядування визначати пріоритети, розробляти стратегії, програми і плани заходів із розвитку територій, здійснювати моніторинг ходу реформ, запроваджувати інноваційні методи і шляхи розвитку. На базі цих центрів і об’єднань могли б створюватись відповідні банки даних, накопичуватись відповідні інформаційно-аналітичні матеріали і розробки, узагальнюватись кращі муніципальні управлінські практики, майстерні, здійснюватись обмін досвідом, започатковуватись певні соціальні експерименти, наприклад, щодо оптимальних саме для даного регіону варіантів реалізації адміністративної чи адміністративно-територіальної реформ.

З метою підвищення ефективності управління місцевим і регіональним розвитком та вирішення проблем “кадрового голоду” в регіонах вважаємо за доцільне створення, принаймні в найбільш потужних областях та обласних центрах, Інститутів регіонального управління, як це, наприклад, зроблено у Франції після реформи 1982 року, чи обласних, районних (“земельних”) шкіл (“вищих шкіл”) місцевого самоврядування, як це відбулося в Німеччині. До речі, ці школи існують за рахунок місцевих бюджетів. На Х муніципальних слуханнях вже піднімалось це питання і в підсумкових документах навіть називалась необхідна цифра – 3% місцевих бюджетів – на освітянські цілі, але законодавчо ця проблема не вирішена до цього часу.

Актуальними на сьогодні залишаються питання взаємодії наукових та освітніх установ із суб’єктами виробництва і підприємництва, зокрема з проблем узгодження ринку праці з ринком освітніх і наукових послуг, залучення недержавних коштів та інвестицій в науково-освітню сферу тощо.

Вкрай гострою залишається проблема підтримки і залучення молоді до вирішення питань місцевого та регіонального розвитку, закріплення її на певній території, запобігання її зовнішньої або внутрішньої еміграції, коли, наприклад, молода людина не може знайти роботу за фахом і займається не своєю справою. Це одна з вагомих причин невдоволеності своїм життям, асоціальних форм поведінки, пияцтва, наркоманії. Окрім необхідних заходів з профорієнтації та профвідбору молоді, потрібно просто добиватись повної зайнятості населення, насамперед, шляхом створення нових робочих місць в державному, приватному чи громадському секторах.

Окремо слід відзначити актуальність підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, зокрема із спеціальностей нової наукової галузі “державне управління” .

В Україні, вперше на теренах СНД вона була започаткована у 1997 році Національною (тоді “Українською”) академією державного управління при Президентові України. На сьогодні захищено 48 докторських і 216 кандидатських дисертацій, 20% з яких із спеціальності “місцеве самоврядування”. У 2001 році ВАК України без обґрунтування мотивів своїм наказом закрив існуючу до того спеціальність “регіональне управління”. Усі запити про причини таких дій і необхідність збереження цієї спеціальності у межах відповідної галузі наштовхувалась на глуху стіну. У приватних бесідах з чиновниками ВАКу нерідко звучало застереження: “Навіщо провокувати сепаратизм в Україні?”. З такою логікою не можна погодитись. Навпаки, саме відсутність серйозних наукових розробок проблем децентралізації державного управління та розвитку регіонального управління може призвести до небажаних політичних наслідків.