Сторінка
1

Містобудівні аспекти реформування низової ланки адміністративно-територіального устрою країни

Реформування адміністративно-територіального устрою — одна з стратегічних задач, що стоять перед нашою країною, і від вирішення яких залежить досягнення фундаментальних цілей нової влади.

До них, зокрема, належать підвищення стандартів життя громадян, забезпечення для кожного з них припустимої просторово-часової доступності центрів з надання соціально-культурних та адміністративних послуг, формування сприятливих умов для вступу України до ЄС тощо.

Особливо складною і відповідальною є проблема формування низової ланки адміністративно-територіального устрою, що визначається низкою взаємообумовлених причин: надмірною розпорошеністю сільської поселенської мережі, занедбаністю соціальної сфери села, кризою його виробничої бази, жалюгідним бюджетним забезпеченням і загрозою соціальній злагоді та продовольчій безпеці держави.

Багатьма нормативними актами вищих органів влади, науковими розробками, практикою господарювання окремих керівників сільськогосподарських підприємств, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування доведено — стратегічним напрямом такого реформування має бути укрупнення низових ланок адміністративно-територіального устрою країни, що дозволятиме подолати вказані вище негативні явища.

Таке укрупнення має забезпечити:

- підвищення інтелектуального потенціалу сільської місцевості, що є вирішальним чинником ефективного поступу села, всієї країни та їх інтеграції до сучасних загальносвітових цивілізаційних процесів;

- підвищення сприятливості села до інноваційних моделей розвитку;

- диверсифікацію його виробничої сфери;

- ефективне використання різноманітного (духовного, природно-ресурсного, демографічного, історико-культурного, функціонально-планувального, рекреаційного та ін.) потенціалу села;

- створення позитивного, притягального для інвестицій іміджу села, підсилення його конкурентноздатності.

Слід відмітити, що нові низові адміністративно-територіальні утворення мають слугувати просторовою базою для функціонування місцевого самоврядування, повноваження якого і правові та фінансово-економічні можливості їх реалізації повинні значно зрости.

Формування укрупненої низової адміністративно-територіальної одиниці, яка відповідно до законопроекту “Про територіальний устрій України” матиме назву “громада”, вимагає визначення критеріїв та параметрів їх створення, а також повноважень і алгоритму дій різних інституцій щодо нього.

Аналіз зазначених вище інституційних засад управління громадами та завдань створення дозволяє встановити їх практичну тотожність з цілями функціонування місцевих систем розселення.

Отже можна стверджувати, що з містобудівної точки зору громади мають формуватися в межах місцевих систем розселення, і весь процес такого формування має спиратися на апробовані містобудівні методи ідентифікації цих систем розселення та процедури їх утворення.

У статті 8 законопроекту “Про територіальний устрій України” встановлюється, що громада утворюється за умови, якщо в її межах проживає, як правило, не менш як 5000 жителів з урахуванням доступності адміністративного центру громади для жителів поселень та поселенських утворень, розташованих у її межах. Якщо щільність сільського населення загалом по району є нижчою в два або більше разів, ніж середня щільність сільського населення в Україні, в межах відповідного району можуть утворюватися громади з чисельністю населення від 3500 жителів за умови, що площа такої громади в розрахунку на одного жителя перевищує більш як вдвічі середню по Україні для сільських громад.

У виняткових випадках Верховна Рада України може утворити громаду з меншою чисельністю населення, але не менше 1500 жителів.

Поселення, яке є місцезнаходженням ради громади, є адміністративним центром громади. При визначенні адміністративного центру громади враховується наявність інфраструктури, необхідної для діяльності органів місцевого самоврядування відповідної громади, а у випадках, передбачених законодавством, – органів державної влади, та доступність до зазначеного адміністративного центру для жителів поселень, які входять до складу цієї громади.

Але людність громади не може бути головним критерієм її формування, оскільки цей показник відображає, перш за все, інтереси відомства, але не людини. Відомства, бо вказана чисельність населення забезпечує економічну доцільність функціонування відповідних закладів з надання послуг населенню, але практично не враховує гранично припустимі витрати часу для одержання цих послуг.

У наведеній статті тільки згадується про необхідність врахування фактору доступності при визначенні адміністративного центру громади, але не встановлено чітких кількісних показників цієї доступності.

Виходячи з містобудівних нормативів, слід прийняти, що вказана доступність вимірюється гранично допустимими витратами часу населенням громади на відвідання її центру для одержання визначеного законом рівня адміністративних, соціальних та культурних послуг і має становити для переважної більшості населення (90%) до 30 хвилин.

Ця доступність має бути пішохідною (при відстані до 2 км для одержання, як правило, у кожному поселенні послуг повсякденного попиту – початкова школа, фап, магазини тощо), або з використанням транспорту (при відстані від 2 до 10 км – виконавчий орган ради громади, повна середня школа, дільнична лікарня, міліція, ветеринарна, землевпорядна, екологічна, протипожежна служби тощо).

При обґрунтуванні утворення громад переважно в сільській місцевості слід враховувати принципи формування місцевих систем розселення, зокрема, доцільність включення до їх складу не тільки сільських, але й міських поселень за винятком тих, які мають передумови для набуття статусу міста-району (чисельність населення не менше 70 тис. чол.) або міста-регіону (750 тис.чол.).

Це обумовлюється:

- тісними багатоаспектними зв’язками між сільськими та міськими поселеннями, зокрема, на районному рівні (за наявними даними, кожний четвертий працюючий селянин працює за межами свого проживання);

- практично тотожністю видів діяльності, характеру забудови та іншого використання території, менталітету жителів сільських і малих міських поселень, зокрема, більшості районних центрів;

- наявністю у зазначених міських поселеннях відносно розвинутої соціальної інфраструктури, що дозволить з меншими фінансовими витратами забезпечити населення прилеглих сіл послугами повсякденного та стандартно-періодичного попиту, а також створює кращі можливості для залучення та закріплення висококваліфікованих фахівців;