Сторінка
1

Асоціації органів місцевого самоврядування як суб'єкти лобіювання

Лобізм в широкому розумінні є системою та формою реалізації інтересів певних груп населення, організацій шляхом впливу на законодавчий процес та на рішення виконавчих органів влади. У випадку лобіювання інтересів місцевого самоврядування його предметом є: закони; укази та розпорядження Президента України; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Верховної Ради та Уряду Автономної Республіки Крим; рішення місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. Йдеться про нормативно-правові акти, колегіальні та одноособові управлінські рішення, які у своїй сукупності забезпечують реалізацію прав територіальних громад на місцеве самоврядування.

На цей час в Україні створені певні правові умови для здійснення лобіювання інтересів місцевого самоврядування, хоча його правова база має досить загальний характер. До її елементів належать положення ст. 36 Конституції України, яка проголошує право громадян на об'єднання в громадські організації для здійснення захисту своїх прав і свобод, задовольняння своїх законних інтересів.[1] Це право конкретизовано в ст.15 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» як право органів місцевого самоврядування об'єднуватись в асоціації та інші форми добровільних об'єднань. Окрім цього, Україна повинна додержуватись принципів та положень Європейської Хартії місцевого самоврядування, що надає можливість здійснювати лобіювання, спираючись на підтримку відповідних міжнародних інституцій.

Наявна законодавча база є недостатньою для лобіювання інтересів місцевого самоврядування. Ця теза повною мірою стосується й інших сфер лобіювання. Це виявляється у відсутності легітимних механізмів посередництва між громадськістю та органами державної влади, узгодження їх рішень з громадською думкою. Це означає, що органи державної влади на легітимній основі мають право приймати закони та рішення, не зважаючи на позицію громадськості та муніципального руху, який за своєю суттю є виразником її інтересів. Ця проблема лобіювання має досить широкий соціально-політичний контекст, який охоплює ряд питань, пов'язаних із розвитком громадянського суспільства.

Хоча лобіювання в сфері місцевого самоврядування в Україні не унормоване спеціальними правовими актами, суб'єкти лобіювання в Україні вже мають досить реальний вимір. До того ж, масштаби лобістської діяльності поступово зростають. В умовах правової невизначеності актуалізується питання, які саме структури найбільш адекватно можуть представляти та лобіювати інтереси місцевого самоврядування.

Дієздатним лобі в сфері місцевого самоврядування може виступати муніципальний рух України, тобто громадські організації та уповноважені ними особи, які представляють інтереси суб'єктів самоврядування у відповідних комітетах парламенту, урядових комісіях тощо. По суті така практика вже здійснюється в Україні.

Виконання третім сектором ролі головного лобі інтересів місцевого самоврядування відповідає усталеним традиціям світової практики. В багатьох країнах Європи національні асоціації місцевих влад представляють інтереси своїх членів в органах державної влади. В деяких країнах вони мають право законодавчої ініціативи. Проте, головними формами їх роботи, незалежно від наявності права законодавчої ініціативи, є висловлення позицій з приводу того чи іншого законопроекту, внесення пропозицій щодо змін і доповнень до них, оприлюднення своїх заяв стососовно цього, участь у роботі відповідних комітетів парламенту, робочих комісіях уряду. Такі форми спільної роботи не завжди спираються на нормативні акти. Для демократичного суспільства з розвиненою політичною культурою достатньою підставою для співпраці є здоровий глузд та розуміння необхідності суспільного консенсусу.

Особливість національних асоціацій місцевих влад полягає в тому, що за своїм статусом і структурною побудовою вони є організаціями-“парасольками”. Вони включають до своєї структури регіональні асоціації з відповідними статутними завданнями, які функціонують на певних автономних засадах. Така структурна побудова дозволяє організаціям-“парасолькам” виробляти ефективну політику щодо відстоювання інтересів місцевого самоврядування на всіх рівнях інтересів[2]. Цей процес забезпечується інформаційним та аналітичним супроводженням, наданням консультацій тощо.

Світова практика демонструє й інші форми лобіювання (представлення) інтересів місцевого самоврядування. Так, зокрема, в Іспанії регіональний законодавчий орган (Асамблея) має право безпосередньо звертатись до національного Парламенту з клопотанням щодо прийняття законопроектів, або пропонувати свої законопроекти на його розгляд. Рішенням Асамблеї призначаються відповідальні особи (лобі) з числа її депутатів. Функції співпраці з національним урядом покладені на виконавчі органи регіонального самоврядування, до компетенції яких входить, зокрема, вирішення конфліктів з приводу суперечок органів місцевого самоврядування і державних органів управління. Йдеться про суперечки, які можна вирішити, не звертаючись до адміністративного суду. Інші питання вирішуються відповідно до діючого адміністративного права. Це та сфера, яка не може бути компетенцією лобістських організацій, а також сферою діяльності судів.

Українські лобі сфери місцевого самоврядування представлені вже досить розгалуженим і структурованим третім сектором. Зокрема, до нього належать понад 20 асоціацій органів місцевого самоврядування всеукраїнського, обласного, міського, районного рівнів, інші громадські утворення. [3] Не всі з них заявили про себе реальними результатами, спрямовуючи свою енергію, насамперед, на комунікативну активність. Найбільш впливовою лобістською організацією вважається Асоціація міст України (АМУ), членами якої є понад 350 міст України, де проживає більше половини населення України. Останнім часом, АМУ наполегливо реалізує принцип організації-“парасольки”, створюючи регіональні відділення та відповідну загальнонаціональну інформаційну мережу. За інформацією АМУ, з початку 2000 року було створено та технічно обладнано 18 регіональних відділень. Така система дозволяє збирати інформацію та аналізувати діюче законодавство щодо місцевого самоврядування, зміцнювати інформаційний потенціал, виконувати статутні завдання на загальнонаціональному рівні.