Сторінка
2

Асоціації органів місцевого самоврядування як суб'єкти лобіювання

Дискусійним є питання про те, чи можна розглядати політичні партії як можливі суб'єкти лобіювання. Серед різноманітного політичного спектру в Україні є й такі партії, статутні завдання яких включають також питання розвитку місцевого самоврядування. Проте жодна з них не заявила про себе як про політичну силу, яка б ставила ці завдання основним пунктом своєї діяльності. Однак останні події, пов'язані з виборами-2002, можуть певним чином змінити ситуацію. Йдеться про новоутворену партію “Єдність”, очолювану О. Омельченком, яка має на меті створити свою фракцію в парламенті за умовною назвою “Столиця”. Остання, за задумом Київського міського голови, який є одночасно й Президентом Асоціації міст України, лобіюватиме в рамках парламентської діяльності інтереси столиці та інших міст України.

З цього приводу суддя Конституційного Суду М.Корнієнко, висловив негативне ставлення спираючись на розуміння інституту місцевого самоврядування як базового елементу політико-правової системи та побудови громадянського суспільства [2]. Тому лобіювання інтересів місцевого самоврядування як суспільної інституції мусить бути контекстом діяльності всіх демократичних партій. Формування окремої фракції із зазначеними завданнями є по суті відокремленням певної політичної сили від всього спектру демократичного табору, наслідком чого може бути розпорошення зусиль. Слід зважити також на те, що для представлення інтересів окремих територіальних громад (міст), все ще функціонуватиме мажоритарна система виборів. Політичні партії можуть ефективно діяти лише як структури, що передають інформацію та забезпечують зворотній зв'язок щодо інтересів суб‘єктів самоврядування та виконують функцію посередників, доручаючи своїм членам справи лобіювання у стінах парламенту.

Лідери муніципального руху намагаються вплинути на настрої в парламенті щодо законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування. Так, наприклад, за ініціативою Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України у квітні ц.р. в АР Крим (м. Гаспра) відбулось виїзне засідання Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Верховної Ради України. Учасники цього засідання одночасно взяли участь у Координаційно-методологічній нараді, на якій представники громадських організацій та фахівці-вчені висловили своє бачення вирішення законодавчих проблем.

Такі поодинокі заходи навряд чи змінять ситуацію в кращу сторону. Необхідно створити механізм, який би дозволив муніципальному руху посилити вплив на рішення державної влади. Проблема лобіювання інтересів місцевого самоврядування диктує необхідність дослідження цього питання та створення легітимної системи, яка б спиралась на світовий досвід в цій сфері.

Ряд асоціацій висунули ініціативу щодо створення Конгресу мiсцевих i регiональних влад України. Його задекларована мета – координацiя зусиль мiсцевих та регiональних влад при формуваннi державної регiональної полiтики в Українi в iнтересах територiальних громад (Документи ІІ Всеукраїнського з'їзду Спілки лідерів місцевих та регіональних влад України, Київ, 9 вересня 2000 року). Згідно їх спільного проекту, Конгрес мiсцевих i регiональних влад України — це добровiльне недержавне об'єднання всеукраїнських асоцiацiй органiв самоврядування мiсцевого та регiонального рiвнiв, яке не матиме статусу юридичної особи. Планувалось, що основною формою діяльності Конгресу стане проведення щорічного з'їзду делегатів. Така представницька структура могла б стати головним лобі інтересів місцевого самоврядування. Однак до цього часу реальних кроків в цьому напрямі не було зроблено.

Таким чином, проблема створення дієвої системи лобіювання інтересів місцевого самоврядування залишається поки що невирішеною. Для репрезентації муніципальним рухом інтересів місцевого самоврядування в інституціях державної влади, в першу чергу, в законодавчому органі, необхідна відповідна правова база. Ця проблема ще не розглядалася на серйозному рівні в рамках муніципального руху. Настав час усвідомити, що без створення легітимної системи лобізму законотворча діяльність для сфери місцевого самоврядування у найближчій перспективі не буде мати очікуваних результатів.

Створення системи лобізму потребує відповідних кроків з боку центральних органів виконавчої влади. Їх завдання полягають у організаційно-ресурсному забезпеченні лобіювання інтересів місцевого самоврядування. Ця проблема не нова. Минулого року вже обговорювались проблема створення державної установи, яка б цілеспрямовано займалася питаннями системних реформ[4] [1]. Висловлювались різні точки зору щодо статусу і функцій цього органу. Частина науковців та практиків бачить його як окреме міністерство[5], інші - як державний комітет або як спеціальний державний орган поза системою виконавчої влади. На думку М. Пухтинського, голови Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України, останній концептуальний підхід є найбільш обгрунтованим. Таку структуру доцільно створювати із спеціальним статусом при Президентові України, який є найвищим національним арбітром, здатним погоджувати дії і взаємовідносини між законодавчою, виконавчою і судовою владами, представляти і патронувати державні інтереси на місцевому рівні. Головні аргументи на користь такого підходу полягають у наступному. По-перше, створення центрального органу виконавчої влади з означених питань може не отримати підтримки громадськості, особливо в зв'язку з адміністративною реформою, концепція якої передбачає скорочення, а не збільшення кількості центральних органів влади. По-друге, це об'єктивно може стати підставою для появи у місцевих та регіональних лідерів незадоволення щодо намагання чергового посилення централізованого управління.

Як і раніше, вирішенням окремих питань розвитку місцевого самоврядування, проведенням адміністративної реформи, здійсненням регіональної політики в різних площинах сьогодні займаються численні структури центральних органів влади та інші державні органи[6]. Науково-консультативне супроводження цієї діяльності здійснює Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України, можливості якого обмежені наявним організаційним потенціалом та відсутністю відповідних регламентуючих документів, які б дозволяли ефективно виконувати лобістські функції, або точніше координувати лобістські дії, забезпечувати їх інформаційно-аналітичим ресурсом.