Сторінка
1

Партії і місцеве самоврядування

На сьогодні вже відомо, що за результатами позачергових виборів восени 2007 року до парламенту ввійшло 5 політичних сил: Партія регіонів, Блок Юлії Тимошенко, Блок „Наша Україна” – ”Народна самооборона”, Комуністична партія України, Блок Володимира Литвина. Реальна політична вага і перспектива кожної із цих сил стане результатом домовленостей, укладених на період до президентських виборів і у період формування правлячої коаліції. Але очевидно, що, які б сили не сформували владну коаліцію, їм доведеться зважати на потенціал інших партій (і не тільки парламентських!). Особливо це важливо у перспективі реального, а не формального розвитку самоврядування та потенціалу організацій громадянського суспільства. Сьогодні суспільство прагне відігравати все більш вагому роль у формуванні державної політики. Із мірою сприйняття та схвалення суспільством потенційних змін пов'язана міра легітимності як документів у сфері побудови держави, так і влади. У цьому полягає корінна відмінність "політреформи" взірця 2002–2004 років від поточного етапу змін в організації влади, особливо, на місцевому рівні. Після подій кінця 2004 року навряд чи якась політична сила ризикне ігнорувати думку суспільства.

Відомо, що наявна в Україні система організації влади на місцевому рівні далеко не у всьому відповідає принципам Європейської хартії місцевого самоврядування. На це не раз звертала увагу і Рада Європи по результатах моніторингу України. Українська модель управління на місцевому рівні фактично залишається у законсервованому стані після ухвалення законів про місцеве самоврядування та місцеві державні адміністрації у 1997 році. Проголошена Президентом України В. Ющенко мета "Україна має стати державою самоврядних громад" чекає свого втілення вже більше двох років. Сьогодні представники усіх впливових політичних сил на рівні принципів визнають нагальність потреби в децентралізації і деконцентрації влади, тобто змін у взаємодії центральної і місцевої влади та змін в організації влади на місцях, як самоврядної, так і державної виконавчої. Але на цьому схожість поглядів закінчується.

На основі виборчих програм та коментарів до них, що робились провідниками і штабами політичних сил, укрупнено виділяють три партійні підходи:. „Перший із них обстоюють Блок Людмили Супрун і Блок Литвина. Він спрямований на збереження чинної системи державної влади на місцях - адміністрацій та рад депутатів - і має на меті насамперед зміцнення фінансової основи самоврядування. Другий підхід, виразниками якого виступають Соціалістична партія України, "Наша Україна - Народна самооборона", Блок Юлії Тимошенко, Партія зеле­них України та Комуністична партія України, разом з посиленням чинної системи самоврядування передбачає зміну системи виконавчої влади на місцях: реформування системи районних (та обласних) адміністрацій із наступним перетворенням їх на викон­коми рад. І, нарешті, третій підхід, що його пропагують Партія регіонів та Про­гресивна соціалістична партія України Наталії Вітренко, полягає, крім усього на­званого, і в укрупненні територій та створенні регіонального рівня державної влади. Ці три основних підходи становлять основу бачення потенційних змін у місцевому самовря­дуванні та представництві територій. Вони, зрозуміло, не є вичерпними і тотожними: з приводу кожної позиції будуть точитися дискусії не тільки між партіями, а й усередині кожної з них, адже самі політики визнають, що їхні власні соратники мають різні погляди на бажані подальші зміни. До того ж центральна влада - і парламент, і уряд - де­монструє сьогодні неготовність робити кроки до децентралізації, що пов'яза­но передусім із незавершеністю приватизаційних процесів, зокрема у сфері земельних наділів, природних ресурсів країни, державного майна. І допоки не викристалізуються і не усталяться рішення щодо цих процесів, громадам очікувати нічого. Ідеальний хід розвитку подій - бодай концептуальне узго­дження прийнятного для громад і органів самоврядування варіанта.

До того ж реальне самоврядування неможливе за збереження чинної елек­торальної моделі на виборах до місцевих рад, фактично не пов'язаної з інтере­сами, представництвом і впливом громад, а тим паче узаконення запровадже­ного в січні 2007 року "кріпосного права" для "своїх", партійних висуванців у вигляді можливості відкликання партією депутата місцевої ради та ВР АРК. А в поточний період політичні лідери демонструють зацікавленість у збереженні власного впливу на місцеві ради та використанні ресур­сів громад. Але чи зміниться (і якщо зміниться, то як саме) модель виборів до місцевих рад - питання поки що відкрите й для самих ініціаторів напівзмін. Реальне самоврядування - це було б саме те, що б рухалося "назустріч людям" і було позитивно сприйнято ними”.

Коротко наведемо позиції політичних сил – учасників дострокових парламентських виборів 2007 року відповідно до згадуваної укрупненої і тому дуже умовної класифікації. Однією з особливостей парламентської виборчої кампанії 2007 року є стислість програм її учасників. Тому основним джерелом при з’ясуванні позицій політичних гравців є не стільки самі програми, скільки коментарі лідерів політичних сил. Нижче при викладі спиратимемось в основному на аналіз Українського центру політичних досліджень.

До першої групи, що обстоює фінансове посилення чинної системи самоврядування для виконання вже наявних повноважень, було віднесено Блок Людмили Супрун – Український регіональний актив та Блок Литвина.