Сторінка
1

Концептуальні засади трансформації територіальної організації влади, місцевого самоврядування

Концептуальні засади реформування територіальної організації влади, місцевого самоврядування мають базуватись на ідеї децентралізації влади взагалі і децентралізації державного управління та фінансів зокрема. В основу трансформації мають бути покладені такі принципи:

- верховенства права як пріоритету прав та свобод людини і громадянина, гуманізму та справедливості в діяльності публічної адміністрації;

- законності як діяльності публічної адміністрації відповідно до повноважень і в порядку, визначених законом;

- відкритості як оприлюднення та доступності для громадян інформації про діяльність та рішення (і проекти рішень) публічної адміністрації, а також надання публічної інформації на вимогу громадян;

- пропорційності як вимоги щодо обмеження рішень публічної адміністрації метою, якої необхідно досягти, умовами її досягнення, а також обов’язку публічної адміністрації зважати на наслідки своїх рішень, дій та бездіяльності;

- ефективності як обов’язку публічної адміністрації забезпечувати досягнення необхідних результатів у вирішенні покладених на них завдань при оптимальному використанні публічних ресурсів;

- субсидіарності, який передбачає, що розподіл повноважень між органами влади (у тому числі між органами місцевого самоврядування) різного територіального рівня здійснюється таким чином, щоб забезпечити максимальне наближення механізму надання публічних (соціальних, комунальних, управлінських та інших) послуг та процесу прийняття відповідних рішень до жителя громади водночас із достатністю організаційних, матеріальних та фінансових ресурсів для забезпечення належного обсягу та якості цих послуг;

- підконтрольності як обов’язкового внутрішнього та зовнішнього контролю за діяльністю публічної адміністрації, в тому числі судового та громадського контролю;

- повсюдності, який означає, що місцеве самоврядування здійснюється на всій території України. Існування території, на яку не поширюється юрисдикція жодної територіальної громади, допускається як виняток у випадках, передбачених законами України;

- відповідальності як обов’язку публічної адміністрації нести юридичну відповідальність за прийняті рішення, дії та бездіяльність.

Знаходження балансу між повноваженнями та відповідальністю місцевих органів влади є основою успіху побудови ефективної системи місцевого управління та всіх трансформаційних процесів у системі державного управління та місцевого самоврядування.

Події останнього року переконливо підтвердили, що перед Україною стоїть два невідкладних завдання.

По-перше, необхідно докорінним чином змінити всю філософію та підходи до державного управління та місцевого самоврядування. За традицією, яка укорінилася в Україні з минулих часів, в центрі цієї системи перебувають саме владні інституції. Завдання полягає в тому, щоб у центр життя системи поставити людину, громадянина, народ. Інституції громадянського суспільства, політичні організації, органи місцевого самоврядування та органи державної влади повинні забезпечувати реалізацію потреб конкретних людей.

По-друге, перетворення держави в систему, орієнтовану на людину, вимагає узгодженого здійснення цілого комплексу реформ. Тобто йдеться не лише про трансформацію системи державного управління та місцевого самоврядування, а й про реформу бюджетної системи, освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального господарства, пенсійного забезпечення, судову реформу тощо.

Адміністративна та територіальна реформа є стрижневим елементом інфраструктури перетворень. За роки незалежності змінився економічний базис українського суспільства. Відійшли в минуле соціалістична планова економіка і єдиний народний господарський комплекс Радянського Союзу. Але такий важливий елемент надбудови, як система державної влади, публічна влада в цілому залишається далеким від вимог сучасності. У нас продовжує діяти загалом радянська модель влади з окремими вживленими елементами президентської та парламентської моделі. Спроби удосконалити українську політичну систему, що були здійснені у минулі роки, ні до чого позитивного не привели. Конституція 1996 року так і не була наповнена реальним змістом через ухвалення необхідних законів, натомість до неї були внесені зміни, які не мали навіть теоретичного обґрунтування, не базувались на концепції реформи політичної системи. Наслідки такого реформування ми маємо сьогодні і перед нами знову постали питання: як створити ефективну та відповідальну владу на усіх рівнях адміністративно-територіального устрою України.

Нажаль спроби започаткувати проведення адміністративно-територіальної реформи, як основи нової системи місцевої влади, у 2005 році виявилися невдалими і в не останню чергу тому що на загальнодержавному рівні так і не були затверджені концептуальні засади реформи публічної адміністрації, які б мали політичну підтримку основних суб'єктів політичного життя України. Тому до цього часу ведуться постійні дискусії щодо шляхів подальшого реформування територіальної організації влади. В той же час слід зауважити, що проекти подібних документів у 2005 – 2006 роках були напрацьовані і навіть обговорювались на загальнодержавному рівні. В першу чергу це стосується проекту Концепції реформування публічної адміністрації в Україні, яка була поставлена в порядок денний засідання Національної ради з питань державного управління та місцевого самоврядування при Президентові України. Аналогічним документом був проект Національної стратегії реформування місцевих органів виконавчої влади та системи місцевого самоврядування, проект Програми реформування місцевого самоврядування. Є небезпека того, що напрацьовані проекти документів в черговий раз кануть у літу, в силу того, що нажаль в Україні склалася негативна традиція втрати інституційної пам’яті. Отже визначити концептуальні засади територіальної організації влади необхідно з врахуванням вже напрацьованих концептуальних документів.