Сторінка
1

Політико-правові проблеми розмежування повноважень в українській системі органів місцевої влади

Проблеми розмежування повноважень в українській системі місцевої влади існують з часу заснування цієї системи, тобто з 1992 року. Саме у цьому році відбулось роздержавлення місцевих Рад народних депутатів, у результаті чого з’явились дві системи органів місцевої влади – органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації.

Органи місцевого самоврядування наділені власними, самоврядними та делегованими повноваженнями, місцеві державні адміністрації відповідними розпорядчими та виконавчими повноваженнями.

Розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями обумовлена, на наш погляд, такими причинами:

- необхідністю встановлення конкретної політичної та юридичної відповідальності цих органів за визначені їм Конституцією і законами ділянки роботи;

- порушенням встановленого Конституцією і законами балансу інтересів між цими органами;

- наявністю прогалин у регулюванні або дублювання певних повноважень цих органів тощо.

В теорії існує кілька підходів до розмежування повноважень органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій. Представники юридичної школи розглядають проблему розмежування повноважень цих органів з точки зору закону як основи для їх розмежування. Тому серед них поширеною є думка про те, що необхідно прийняти закон про розмежування повноважень двох гілок місцевої влади.

Представники історичної школи права до питання розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування і місцевими державними адміністраціями підходять з позицій фактично сформованих відносин. Для них практично не існує проблеми розмежування цих повноважень, тому що вважається правильним і справедливим те розмежування, яке реально склалося. Тобто склалося незалежно від правового регулювання цих питань. Ця концепція розмежування прокладає дорогу до відродження старих форм взаємовідносин між органами місцевої влади.

Соціологічна і політологічна школи права розглядають питання розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування з урахуванням як юридичних, так і відповідно — соціальних та політологічних факторів. Вони динамічно реагують на будь-які суттєві зміни у фактичному розмежуванні повноважень між цими органами і підводять під них нову правову основу. Причому не тільки у вигляді закону, але й судових прецедентів та актів договірного права.

Українська практика розмежування повноважень органів місцевого самоврядування розвивається з позицій різних наукових шкіл, що є відбиттям перехідного етапу розвитку суспільства, незавершеності процесу формування правової бази діяльності цих органів тощо. Тому розв’язувати ці проблеми дуже важко, а частково – й неможливо.

Зупинимось детальніше на питанні правового розмежування повноважень в українській системі місцевої влади. Воно здійснюється різними органами державної влади у залежності від їх компетенції. Одні органи здійснюють це розмежування шляхом встановлення відповідних правил поведінки (норм), інші – шляхом вирішення конфліктів, що виникнули на грунті розбіжностей у застосуванні відповідних повноважень. До перших відносяться органи законодавчої і виконавчої влади, до других органи суду і прокуратури.

Хоча слід відзначити, що поділ державних органів на ті, які встановлюють нормативні межі повноважень у системі місцевої влади і ті, що забезпечують ці межі через вирішення компетенційних спорів, є досить відносний. Тому що й самі органи законодавчої і виконавчої влади нерідко займаються компетенційними спорами. А органи суду, зокрема, Конституційний Суд, та органи прокуратури не просто вирішують такі спори, але й формують прецеденти, які є нормами права.

Відомо, що правове розмежування повноважень в системі місцевої влади на практиці не є ефективним, поки воно не спирається на політичну структуризацію суспільства. У перехідний період, як свідчить практика України, відсутність політичної структуризації суспільства та зв’язаними з ними інститутами, веде до того, що політика виконавчої влади стає незалежною від чинного законодавства і може змінюватись у той чи інший бік. Інакше кажучи, правове розмежування повноважень в системі місцевої влади не є самодостатнім тому, що практична політика виконавчої влади у цій системі може мати переваги над правом.

Вирішальний вплив політики виконавчої влади на правове розмежування повноважень у системі місцевої влади триватиме доти, поки не буде впроваджено механізми політичної структуризації суспільства: формування парламентської більшості та парламентської опозиції у Верховній Раді України, політична відповідальність у відносинах законодавчої і виконавчої влади, політичний арбітраж між ними з боку Президента України тощо. У той же час відповідальність місцевих органів виконавчої влади перед вищими і центральними органами виконавчої влади, яка нині є переважно політичною, повинна бути зведена до чисто правових форм відповідальності, за виключенням періоду надзвичайного чи воєнного стану. Політична відповідальність має бути також впроваджена у систему місцевого самоврядування[1].

1. Не дивлячись на сучасний стан взаємовідносин політики і права у державі, законодавче розмежування повноважень як всередині кожної системи місцевої влади, так і у відносинах між ними, відіграє певну роль у стабілізації відповідних відносин. Існує навіть певна ідеалізація цього виду їх розмежування, що не завжди підтверджується на практиці.