Сторінка
1

Стан справ та події 2007 року в сфері місцевого та регіонального розвитку

2.1. Основні проблеми та причини неефективної діяльності органів місцевого самоврядування.

У 2007 році продовжувалася управлінська криза.

Ускладнилися та погіршилися зв'язки і взаємодія між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, між органами місцевого самоврядування різних рівнів, між територіальними громадами та радами.

Сьогодні також став очевидним факт розриву між реальними проблемами населення (зайнятістю, освітою, соціальним забезпеченням, медичним обслуговуванням тощо) та політикою місцевої влади.

Органи місцевого самоврядування втрачають своє природне призначення вирішувати проблеми місцевого значення - забезпечення водою та теплом, вивезення сміття, ремонт вулиць, дитячі садки, бібліотеки, тобто тим, що направлене на людей у громаді. Натомість ради втягуються у процеси надмірної політизації, ухвалюють рішення, що знаходяться за межами їхніх повноважень і не мають жодного відношення до місцевого розвитку.

Модель влади, яка склалась в Україні за останні роки і яка більш-менш нормально діяла до конституційних змін від 08.12.2004 року, виявилась не придатною для функціонування в умовах відсутності єдиного владного центру на національному рівні та поширення партійного впливу на більшість органів державної влади та місцевого самоврядування.

На сьогодні ми маємо цілу низку ліній конфлікту у місцевій владі:

1) Громада - міський[1] голова, громада - міська рада .

Депутатський корпус міських, районних та обласних рад, які обрані за партійними списками та й міські голови, що стали вразливими перед партійно структурованими радами, втратили тісний зв'язок з виборцями. Виборці, які голосували за ту чи ту партію на місцевих виборах, орієнтуючись на загальнонаціонального лідера партії чи блоку та відповідну рекламу, раптом дізнались, що депутати місцевої ради зовсім не такі правильні, як це обіцяв лідер і не враховують інтереси мешканців міста. Міський голова, отримавши партійну раду також менше став зважати на виборців, оскільки до наступних виборів ще далеко, а позбавити його посади можуть самі депутати ради у 2/3 голосів.

Відсутність взаємодії між органами місцевого самоврядування територіальних громад із самими громадами призводить не тільки до локальних громадянських конфліктів у містах, а й до ініціювання проведення місцевих референдумів з питання дострокового припинення повноважень міського голови та міської ради.

2) Міський голова - міська рада.

Коли запроваджували прямі вибори міських голів, їх обирали абсолютною більшістю голосів у два тури. Ця складна норма давала можливість в більшості випадках відсікти від посади міського голови випадкових людей і обраний міський голова мав велику підтримку виборців, тому його залежність від ради не була настільки сильною Після того, як міських голів стали обирати за відносною більшістю голосів ми маємо масу прикладів, коли міськими головами стають випадкові люди, які отримали на виборах 11-15% голосів виборців. Відтак вони є дуже уразливими, адже не відчувають за собою підтримки більшості виборців, зростає їх залежність від депутатів. Аби отримати депутатську прихильність роздуваються штати виконкому, надається земля структурам, близьким до депутатів без аукціону чи конкурсу, що ще більше посилює вразливість міського голови і недовіру до місцевої влади з боку громади.

Міська рада висловлює недовіру міському голові, його обов'язки виконує секретар ради, вибори нового голови не призначаються, персональної відповідальності за стан справ у громаді ніхто не несе - це реальна загроза для територіальної громади.

3) районна рада - районна державна адміністрація, обласна рада - обласна державна адміністрація.

Знову ж таки конфліктність між районними, обласними радами та відповідними місцевими державними адміністраціями породжена кількома причинами системного, законодавчого характеру. За українською Конституцією районні та обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад і не більше. Вони не мають власних виконавчих органів, їх повноваження відтак є досить обмеженими.

Законодавець, ухвалюючи Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" записав у власні повноваження районних та обласних рад цілий ряд повноважень, які не можуть бути реалізованими без виконавчого органу і тому мають апріорі делегуватись відповідним місцевим державним адміністраціям. Але після виборів 2006 року ціла низка районних та обласних рад, які стали виразно політично забарвленими, відмовились делегувати повноваження місцевим державним адміністраціям, або ухвалили рішення про скасування рішень своїх попередників про таке делегування.

Чи це щось змінило реально? Нічого, оскільки ради все одно не можуть виконувати повноваження без виконавчих органів, а місцеві державні адміністрації не можуть кинути це виконання, оскільки буде паралізоване все місцеве життя. Але юридична проблема існує.

Крім того, ради раптом вирішили, що саме вони є головними у системі влади і відразу після свого формування спочатку встановили зарплату керівництву на рівні значно вищому ніж зарплата у керівництва місцевих державних адміністрацій, стали нарощувати штат своїх апаратів.

До того ж додались необґрунтовані рішення рад щодо недовіри головам місцевих державних адміністрацій, ухвалення рішень поза межами власної компетенції.

3) Голова МДА - політичні партії.

Тотальна партизація державного життя призвела до перетворення посади голови МДА у політичну посаду. Політичні сили, що беруть участь у виборах парламенту чи місцевих рад прагнуть домогтися призначення голови МДА зі свого табору. Це призводить до нестабільності системи виконавчої влади та робить місцеву виконавчу владу залежною від політичних процесів. Квотування посад голів МДА за партійним принципом не виправдало себе.