Сторінка
1

Проблема інституційного забезпечення місцевого та регіонального розвитку

Актуальність цієї проблеми визначається повільністю, несистемністю та фрагментарністю державних заходів щодо реалізації завдань системних реформ, в тому числі місцевого та регіонального розвитку.

В цьому контексті, одним із найважливіших чинників зміни ситуації в позитивну сторону має стати ефективне інституційне забезпечення реформаторських процесів. Під цим автор розуміє не лише створення державних структур для управління реформами, а й формування та розвиток діяльності громадських організацій, які працюють в сферах системного реформування, як необхідної суспільної інституції, без якої не може ефективно відбутись цей процес.

Зважаючи на неосяжність проблеми, автор в цій статті обмежується аналізом проблем інституційного забезпечення місцевого та регіонального розвитку в контексті інших системних реформ, які є стратегічними напрямами децентралізації державної влади. Акцентування уваги саме на цих аспектах спричинене, насамперед, тим, що бюджетна, адміністративна, адміністративно-територіальна реформи, нова державна регіональна політика теоретично передбачають посилення ролі місцевого самоврядування. Але практика свідчить, що запропоновані схеми системного реформування поки що достатньою мірою не враховують його ролі як головного елемента і суб'єкту процесу децентралізації. Це виявляється, зокрема, в обмеженій або в суто формальній увазі до розвитку місцевого самоврядування, яке дотепер не стало провідною силою адміністративно-економічних перетворень. Однією з причин такого стану є неналежне інституційне забезпечення місцевого та регіонального розвитку.

На сьогодні в Україні вирішенням окремих питань місцевого та регіонального розвитку в різних площинах займаються численні структури центральних органів влади та інші державні органи[1]. Науково-консультативне супроводження цієї діяльності, в частині розв'язання проблем місцевого самоврядування, здійснює Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України при Президентові України (далі-Фонд), можливості якого обмежені наявним організаційним ресурсом та відсутністю відповідних регламентуючих документів, які б дозволяли ефективно представляти, з однієї сторони, інтереси держави на рівні регіонів та міст, з іншої сторони, репрезентувати інтереси місцевого та регіонального розвитку в центральних органах влади.

Створення Фонду 17 квітня 1992 року стало першим досвідом незалежної української держави в частині інституційного забезпечення розвитку місцевого самоврядування. Статутні завдання цієї державної науково-консультативної установи на стартовому етапі діяльності полягали у вирішенні проблем переходу від традиційних радянських форм організації влади до загальноприйнятних демократичних форм місцевого самоврядування. Процеси економічного реформування, політичних та державно-правових перетворень поставили перед необхідністю уточнення статусу, функцій і повноважень Фонду у 1995–1996 роках.З 1996 рокувін став центральною науково-методичною, консультативною та координуючою установою при Президентові України з питань місцевого самоврядування.

Результати діяльності Фонду, в першу чергу, втілені у законопроектах та в концептуальних документах. Зокрема, у 1995–1996 роках Фонд взяв безпосередню участь у розробці проекту Конституції України щодо засад територіальної організації влади в Україні; у 1996–1997 рр. – у розробці проекту Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні”; у 1997–1998 рр. – у розробці проекту Концепції адміністративної реформи. У 1998-2000 рр. експерти Фонду взяли участь у розробці проектів законів про право комунальної власності, про місцеві податки і збори, про органи самоорганізації населення, про службу в органах місцевого самоврядування, про державно-правовий експеримент у м. Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області; підготовці нормативно-правових документів щодо реалізації Концепції державної регіональної політики та Програми державної підтримки розвитку місцевого самоврядування України; проекту Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні (нова редакція)” тощо.

Для узгодження питань законодавчого забезпечення Фонд підтримував постійні контакти та проводив спільні комунікативні заходи з представниками найбільш впливових асоціацій та об'єднань органів місцевого самоврядування в Україні, зокрема, Асоціацією міст України, Асоціацією сільських, селищних та міських рад України, Українською Асоціацією місцевих та регіональних влад, Асоціацією шахтарських міст, Асоціацією органів місцевого самоврядування АРК та іншими. Більшість асоціацій мали своїх представників у Координаційній раді Фонду. Однак, на цій основі не вдавалося забезпечити необхідний рівень координаційної роботи, головна мета якої полягала в об' єднанні зусилль муніципального руху та створенні загального вектору розвитку.

В зв'язку з відсутністю необхідної законодавчої бази, особливо гостра потреба відчувалась в сфері лобіювання інтересів місцевого та регіонального розвитку в парламенті та в органах центральної виконавчої влади. Після прийняття Конституції України та закону про місцеве самоврядування з цією метою була створена Координаційна рада з питань місцевого самоврядування при Президентові України[2] з консультативно-дорадчими функціями.До її складу були введені народні депутати України, представники Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та відомств, Фонду, органів місцевого самоврядування та їх об'єднань, науково-дослідних установ. На засіданнях цього представницького органу обговорювалися питання, пов'язані із реалізацією в Україні конституційних гарантій для місцевого самоврядування, із внесенням змін і доповнень до чинного Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"; з розробкою Модельного статуту територіальної громади, проекту Програми державної підтримки і розвитку місцевого самоврядування в Україні, проекту Закону "Про комунальну власність" та інших законопроектів тощо. Приймались рішення, направлялись звернення до профільного Комітету Верховної Ради України, рекомендації — Кабінету Міністрів України. Проте, ця діяльність виявилась неефективною і Координаційна рада була ліквідована. Можна константувати, що цей факт став першим досвідом невдалої спроби інституційного забезпечення інтересів місцевого та регіонального розвитку.

Для узгодженого і зкоординованого прийняття рішень органами виконавчої влади при Уряді також було утворено у 1998 р. Міжвідомчу комісію з питань місцевого самоврядування з аналогічними функціями. Ця структура виявилася більш життєздатною і працює дотепер. Мета - спрямування діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у вирішенні питань, пов’язаних із здійсненням місцевого самоврядування, та сприяння становленню і розвитку місцевого самоврядування в Україні. До її складу увійшли представники Секретаріату Кабінету Міністрів України центральних та місцевих органів виконавчої влади, Фонду, Асоціації міст України, Асоціації сільських, селищних та міських рад, Української асоціації місцевих і регіональних влад, органів місцевого самоврядування, науковці.