Сторінка
3

Проблема інституційного забезпечення місцевого та регіонального розвитку

Жодна з висловлених ідей поки що не знайшла підтримки і відповідного рішення з боку держави. Тому проблема координації та узгодження діяльності державних структур різного рівня, органів місцевого самоврядування та громадських організацій в означеному аспекті, як і раніше, залишається гострою. Однак, набутий досвід надав нам достатньо обгрунтовані аргументи на користь того, що діяльність консультативно-дорадчих структур не може розв'язувати на належному рівні проблеми місцевого та регіонального розвитку. Таким чином, на сьогодні питання розробки та впровадження єдиної державної політики в зазначеній сфері залишились у веденні різних органів влади.

Компромісне рішення прийняв Президент України, затвердивши Концепцію регіональної політики, яка зобов‘язала Уряд визначити центральний орган виконавчої влади з питань регіональної політики і підтримки місцевого самоврядування. На виконання Указу Президента Уряд видав розпорядження «Про заходи щодо реалізації Концепції регіональної політики», які передбачають розроблення проекту Указу Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України «Про Міністерство економіки України» щодо визначення Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції центральним органом виконавчої влади з питань регіональної політики і підтримки місцевого самоврядування.[7] Таким чином, вищевикладена проблема поки що вирішується шляхом перегляду функцій зазначеного міністерства та можливо створення відповідного підрозділу.

На сьогодні ще важко сказати, наскільки ефективним виявиться такий крок. Є певний ризик в тому, що структурний підрозділ зазначеного Міністерства може виконувати завдання лише в одному напряму, залишаючи інші складові стратегії розвитку поза сферою аналізу та відповідного впливу. Особливо це стосується розв'язання проблем побудови громадянського суспільства, інформаційної сфери, забезпечення прозорості та відкритості стратегічних рішень, розробки найбільш ефективних концептуальних підходів їх реалізації в сфері місцевого та регіонального розвитку. Для аргументації цієї тези пошлемося на думку ідеолога польської адміністративно-територіальної реформи п. Кулеші щодо необхідності розробки концептуальних підходів поза рамками адміністративної системи в зовнішньому експертному середовищі. Адміністративні структури за своєю природою обмежені в можливостях продукувати адекватні потребам суспільства ідеї та концепції. На них слід покласти функції, які є більш природними для виконавчих структур. До них належать, зокрема, розробка правових актів, іх впровадження в практику, здійснення моніторингу.

Інноваційність стратегічних рішень та їх адекватність суспільним потребам є необхідністю, яка вказує на іншу проблему інституційного забезпечення реформ. Ії розв'язання потребує посилення ролі третього сектору, в рамках діяльністі якого формується експертне середовище поза системою виконавчої влади. Як це зусвідчує досвід інших країн, експертне ядро третього сектору є другим, поряд із владою, суб'єктом проведення реформ, який забезпечує подолання консервативності влади. На сьогодні в Україні існує дуже мало джерел вироблення альтернативних варіантів політики; існує надзвичайно потужний формальний апарат контролю за діяльністю органів державного управління, хоча реально ніхто не несе відповідальності за якість рекомендацій щодо розробки напрямів політики та надання послуг [5].

Такий підхід до цієї проблеми спирається на тезу, що державне управління є лише рівноправною складовою серед інших елементів соціальної та політико-правової ситеми суспільства. Тому влада повинна усвідомити в ній своє місце, і виробити власну позицію і роль у відношенні до третього сектору, яка полягатиме у відмові від суто чиновницького контролю за сферою впливу на темпи реформування, у наданні більших можливостей і повноважень громадсько-аналітичними центрам, громадським об'єднанням та органам місцевого самоврядування. Легальних механізмів такої взаємодії фактично на сьогодні не існує [2; 3]. В цьому контексті видається корисним досвід Росії, яка продемонструвала минулого року нову форму діалога між владою і суспільством. За участю владних структур та декількох громадянських союзов у листопаді 2001 року було проведено так званий Громадянський форум. В ході його проведення, зокрема, обговорювались питання участі держави у формуванні громадянського суспільства, створення ефективної державної влади, нових механізмів взаємодії влади та суспільства; проблеми місцевого самоврядування, боротьби з корупцією тощо. За думкою російських фахівців, постійно діючий Громадянський форум зможе вирішувати питання, пов'язані з формуванням громадянського суспільства, постачати нові кадри для державного управління.

Формування громадянського суспільства, а відтак і зовнішнього експертного середовища як ядра системних реформ, стало предметом уваги з боку політичних партій і блоків на час передвиборних перегонів. Але, в програмових тезах лише фіксується проблема, а не шляхи її вирішення. Певний підхід запропоновано громадською організацією «Корпорація соціального проектування». Його суть полягає в укладанні «Угоди про консолідацію заради майбутнього» між суб'єктами суспільно-політичного процесу [9]. За формою та змістом цей документ є більше декларацією, аніж планом дії. Тим не менш, сам факт його появи та розповсюдження засвідчує про наростання критичної маси нероз'язаних проблем, які шукають свій вихід. Вже сьогодні, завдяки ініциативі знизу, в сфері місцевого та регіонального розвитку сформувався досить потужний муніципальний рух [6; 7]. Минулого року утворено Всеукраїнську спілку громадських організацій «Асоціація агенцій регіонального розвитку України», яка пропонує впровадити механізми солідарної відповідальності за кінцевий результат всіх інститутів, державних і громадських, в сфері місцевого та регіонального розвитку [8]. Ці події та процеси можна вважати маленькими, але реальними кроками, спрямованими на формування складових його інституційного забезпечення.

Література

1. Громадські слухання “Про доцільність та можливості створення державної установи з питань проведення адміністративної реформи та розвитку місцевого самоврядування”.- К., 2000.

2. Молодцов О. Лобіювання інтересів місцевого самоврядування: реальна практика та перспективи// Аспекти самоврядування.- 2001.- № 4 (12).-С.7-14.

3. Саханенко С. Лобіювання інтересів міст: функціональні та інституціональні чинники.//Управління сучасним містом.- 2001.- № 7-9 (3).- С.101-112.

4. Український регіональний вісник.- 2001. - № 25.

5. Сундаков А. Реформи системи державного управління в Україні: на шляху трансформації.- К., 2001.-С.7-9.