Сторінка
1

Роль і місце держави в системі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування

В Україні за ініціативи й підтримки держави утворена, функціонує та розвивається загальнонаціональна система професійного навчання державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування. До неї приєднана низка навчальних закладів недержавної форми власності. Загалом система налічує понад 90 ліцензованих закладів в освітній галузі „державне управління” [3]. Система орієнтована на потреби як органів державної влади, так і органів місцевого самоврядування. Адже за класифікацією видів діяльності ООН, ЄС та прийнятою в нашій країні „державне управління” (у розумінні „public administration) вбирає як специфічну складову місцеве самоврядування (“local governance”) [4; 7; 8; 17]. Державно-управлінські кадри потребують постійної і потужної навчально-професійної підтримки, оскільки за свідченням статистики державне управління є високоінтелектуальним видом діяльності, дещо поступаючись за часткою працівників з повною вищою освітою лише сфері досліджень і розробок [9].

Щодо професійного удосконалення державних службовців, то роль держави очевидна й зрозуміла, оскільки органи державної влади дедалі більше піклуються про своє забезпечення компетентними працівниками і мають для цього певні механізми, ресурси [10]. У даному питанні є значний прогрес.

Водночас посадові особи місцевого самоврядування за кількісними та якісними параметрами освіти, навчання відстають від державних службовців. Зокрема, проблеми організації підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації цих працівників висвітлило виконання Програми державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні, затвердженої Указом Президента України від 30 серпня 2001 р. № 749, та заходів щодо її реалізації, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 123-р.

Це насамперед стосується недостатнього фахового рівня і спрямування професійного навчання керівників та спеціалістів органів місцевого самоврядування. Так, за останніми статистичними даними [1] станом на 31 грудня 2005 р. лише 62 % з них (71 % керівників і 55 % спеціалістів) мають повну вищу освіту (по окремих регіонах цей показник коливається від 86 % до 50 %). Щорічно тільки 12 % цих працівників (14 % керівників і 10 % спеціалістів) підвищують кваліфікацію (тобто, у середньому один раз на 7 – 10 років). Дуже незначна їх частка (0,05 %) проходить закордонні стажування. Ці показники суттєво гірші ніж у державних службовців. Крім того, у багатьох випадках напрям фахової підготовки не відповідає характеру діяльності. Шановні учасники конференції!

Для місцевого самоврядування проблема професійного удосконалення кадрів актуальна і тому, що співвідношення керівників та спеціалістів тут становить як 40 % до 60 %, тобто 1:1,5. Це означає, що брак професійної кваліфікації на керівних посадах, де в основному відбувається прийняття рішень, негативно позначається на стані справ. Для порівняння, на державній службі на одного керівника припадає майже удвічі більше підлеглих спеціалістів – дане співвідношення становить 26 % до 74 %, або майже 1:3 [1].

Стосовно змісту фахової освіти слід зазначити, що в Переліку напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців з вищою освітою, відсутні спеціальності (а відтак і відповідні освітні стандарти), що безпосередньо, а не опосередковано орієнтовані на професійну діяльність в органах місцевого самоврядування.

Фактично не створено цілісного механізму формування, фінансування та контролю виконання замовлення на підготовку та підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування.

У розв’язанні зазначених та інших проблем принциповим є використання та подальший розвиток наявного потенціалу утворених освітньої та наукової галузей “державне управління”, досвіду залучених до цієї системи навчальних закладів вищої і післядипломної освіти, зокрема Національної академії державного управління при Президентові України (далі – Академія) як провідного вищого навчального закладу цієї системи [3].

Украй важливим для поліпшення сучасного стану кадрового забезпечення як державної служби, так і служби в органах місцевого самоврядування є орієнтація зазначеної освітньої галузі на фундаментальний університетський тип підготовки фахівців для державного управління, включаючи місцеве самоврядування, відповідно до принципів Болонського процесу, в якому Україна бере участь разом із 44 іншими європейськими країнами [2; 5]. Адже державне управління, як окремий вид діяльності, що за міжнародними й вітчизняними класифікаційними стандартами включає як складову місцеве самоврядування, має право на фахове забезпечення насамперед сферою вищої освіти, в основі якої в розвинених регіонах світу (Північній Америці, Європі, Східній Азії, Австралії) є університети [6; 12-16]. До останніх можна зарахувати й академії як спеціалізовані університети. Це зумовлює необхідність виділення в межах освітньої галузі з державного управління окремого напряму вищої освіти “місцеве самоврядування”. Основою при формуванні спеціальностей такого напряму міг би слугувати досвід Академії з організації навчання за спеціалізаціями “регіональне управління та місцеве самоврядування” та “управління містом” спеціальності “державне управління”, за спеціалізацією ”управління на регіональному і місцевому рівнях” спеціальності ”управління суспільним розвитком”, а також підготовки кандидатів і докторів наук за спеціальністю ”місцеве самоврядування” в галузі науки ”державне управління” [3].

Пропозиції з удосконалення складу та структури освітньої галузі ”державне управління” Академією надіслані Міністерству освіти і науки України для доопрацювання проекту нового Переліку галузей освіти, бакалаврських програм та програм професійного спрямування підготовки фахівців у вищих навчальних закладах України. Зокрема, пропонується запровадити напрям (бакалаврську програму) ”місцеве самоврядування”, а також магістерські програми за спеціальностями ”служба в органах місцевого самоврядування” та ”управління містом”. У запропонованій структурі освітньої галузі передбачено наступність у навчанні. Фахову підготовку значної кількості спеціалістів, які працюють у місцевому самоврядуванні, доцільно розпочати за базовими бакалаврськими програмами “місцеве самоврядування”.

Це – що стосується фундаментальних основ і довгострокової перспективи фахового забезпечення місцевого самоврядування.

Водночас є ситуативний аспект професійного удосконалення посадових осіб місцевого самоврядування. Зазначений аспект має враховувати потребу у швидкій їх професіоналізації з урахуванням суттєвих змін як у суспільстві внаслідок реформ, так і в самому корпусі персоналу органів місцевого самоврядування.

Справді, у 2005 р. порівняно з 2004 р. збереглися значні рівні плинності посадових осіб місцевого самоврядування. Вибуло 9,4 тис., або 10,3%, цих посадовців (2004 р. – 9,3 тис., 10,4%), з них керівників 2,7 тис., 7,5% (2004 р. – 2,3 тис., 8,0%), спеціалістів 6,7 тис., 12,1% (2004 р. – 7,0 тис., 11,4%). Прийнято 11,4 тис. осіб, або 12,4% [1; 11]. У 2006 р. у зв’язку з виборами депутатів місцевих рад, міських, селищних, сільських голів плинність посадових осіб місцевого самоврядування очікується значно більшою. За попередніми даними, змінюваність депутатів місцевих рад (а це 234 тис. осіб), міських, селищних, сільських голів (разом 30 тис. осіб) перевищила 50 – 60 %. Зміна депутатського корпусу зумовить апаратну кадрову ротацію. Новообрані депутати, голови здебільшого потребують навчання і цю роботу за дорученням Прем’єр-міністра України вже розпочато.