Сторінка
2

Роль і місце держави в системі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування

Загалом проведення політичної, конституційної, адміністративно-територіальної реформ об’єктивно веде до великих кадрових змін у найближчі роки в державному управлінні: як у державній службі, так і в службі в органах місцевого самоврядування.

У зв’язку із вищезазначеним та з урахуванням великої чисельності посадових осіб місцевого самоврядування (92 тис.) у державному управлінні [1] є актуальною реалізація пропозицій фахівців Академії щодо використання можливостей післядипломної освіти, а саме: навчання терміном 4 – 5 місяців за функціональною спеціалізацією “місцеве самоврядування”, „управління містом” споріднених з державним управлінням спеціальностей або відповідними спеціалізаціями спеціальностей освітньої галузі “державне управління”. Таке професійне навчання (за наявності ліцензій) могло б здійснюватися на базі національних вищих навчальних закладів, регіональних центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування.

Брати участь у формуванні замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації, контролі за його виконанням за умов сьогодення згідно із законодавством про освіту і вищу освіту (відповідно ст. 11 та 17) має також Міністерство освіти і науки України, можливо, Фонд сприяння місцевому самоврядуванню. Розміщувати таке замовлення доцільно у вищих навчальних закладах з підготовки фахівців для роботи в близьких до державного управління сферах діяльності (Академія муніципального управління, м.Київ, Харківська академія житлово-комунального господарства тощо).

Держава має підтримувати органи місцевого самоврядування через державне замовлення підготовки (і певною мірою підвищення кваліфікації) фахівців для цих органів так само, як замовляє та фінансує з державного бюджету взагалі вищу освіту і зокрема підготовку фахівців, необхідних для підтримки різних видів суспільно-економічної діяльності, скажімо металургів, математиків, медиків, незалежно від того працюють вони в приватизованих металургійних підприємствах, чи в комунальних навчальних закладах, чи в державних медичних установах. Підвищення кваліфікації переважно мають замовляти самі органи місцевого самоврядування, передбачаючи для цього необхідні бюджетні ресурси, поступово нарощуючи їх частку до 2 – 3 % фонду оплати праці.

Замовлення на підготовку та підвищення кваліфікації керівного персоналу органів місцевого самоврядування слід зберегти в Академії, що працює на задоволення фахових потреб і державних службовців, і посадових осіб місцевого самоврядування, яких (останніх) серед слухачів Академії близько п’ятої частини. Діяльність Академії – це конкретний внесок держави в кадрове забезпечення місцевого самоврядування [3].

Щодо Академії, то останнім часом обговорюється теза її монопольного становища. На це слід зазначити, що Академія, як провідний заклад, розробляє і пропонує освітні та наукові послуги для державного управління, включаючи місцеве самоврядування. Більше того, прагне поширити фахову підготовку, залучити до неї інші навчальні заклади, через координаційну раду пропонує і надає необхідну допомогу. З цієї метою бере участь у ліцензійних та акредитаційних експертизах, ініціювала утворення Української асоціації керівників навчальних закладів з державного управління, Української академії наук з державного управління. Академія виступає за максимальну демонополізацію своєї діяльності, оскільки вмотивована в цьому. Адже тим самим на національних теренах утверджуються освітня і наукова галузі “державне управління” відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів, що по суті є покликанням, місією академічного колективу, смислом та головним суспільно значущим результатом його діяльності [3].

Звичайно, недостатньо, що серед 42 докторів і понад 210 кандидатів наук з державного управління, підготовлених Академією, лише три доктори (В.М.Бабаєв у Харкові, В.С.Куйбіда у Львові та Києві і Ю.П.Шаров у Дніпропетровську) та 17 кандидатів саме за спеціальністю “місцеве самоврядування” – відповідно 7 % і 8 %. Магістерські програми Академії щорічно опановують близько півтисячі посадових осіб місцевого самоврядування. Це також недостатньо – 16 % усіх слухачів з органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Через академічну систему підвищення кваліфікації щороку проходять до двох тисяч посадовців місцевого самоврядування – третина слухачів за державним замовленням. Але такі, дещо замалі, відсотки сталися не через обмеження доступності Академії, адже заклад не робить різниці в плануванні, прийомі на навчання між державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування. Ми закликаємо, запрошуємо персонал місцевого самоврядування до професійного навчання в Академії. Водночас, у жодному разі не заважаючи, звертаємося до інших навчальних закладів скоріше включитися в спільну роботу із нарощування відповідного фахового потенціалу, без якого не буде потрібного кадрового забезпечення, не відбудеться власне і місцеве самоврядування.

У цілому статистичні данні свідчать [1; 3; 11], що внесок Академії в кадрове забезпечення державного управління значний, проте не монопольний. Якщо обмежитися лише освітньою галуззю „державне управління”, то навіть у ній частка закладу в підготовці магістрів за державним замовленням становить близько половини, у підвищенні кваліфікації – лише 15-20 %. Скажімо, кількісно значно більше підвищують кваліфікацію регіональні центри перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ і організацій, які за своїм статусом фактично наполовину працюють на місцеве самоврядування.

Стосовно створення системи професійного навчання, то бачимо її як синергійну діяльність державних і недержавних учасників фахового навчання посадових осіб місцевого самоврядування без взаємних звинувачень та протиставлень один одному, натомість побудовану на комплементарних, доповнюючих засадах.

Підсумовуючи викладене, вважаємо за доцільне долучити Міністерство освіти і науки України, Фонд сприяння місцевому самоврядуванню, Академію до забезпечення становлення підсистеми підготовки кадрів для місцевого самоврядування. Остання є багатовимірним утворенням і її не слід розглядати одноаспектно. Таке цілісне утворення має передбачати як академічну підготовку і перепідготовку, так і семінарські та тренінгові навчання, функціонування навчальних закладів різних типів і рівнів акредитації, багатоканальне фінансування, участь державних і неурядових, а також міжнародних організацій.

Усе це зобов’язує державу уважно поставитися до розвитку професійного навчання і державних службовців, і посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад.

Список використаних джерел

1. Альбом статистичних таблиць за даними звітності по формі № 9-ДС станом на 31.12.2005 року / Офіційний веб-сайт Головдержслужби України. – http://www.guds.gov.ua. – 2006.