Сторінка
1

Місцеві вибори та їх наслідки

Відповідно до Закону України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 6 квітня 2004 року, із змінами, внесеними у вересні 2005 року, в березні 2006 року в Україні були проведені місцеві вибори. Який вплив вони мали на стан місцевого самоврядування?

Перш за все йдеться про персональний склад регіональних рад, де виявилися представленими не стільки громади, скільки політичні партії. Так, за результатами виборів депутатів Луганської обласної ради в її складі повністю відсутні представники Антрацитівського, Краснодонського, Лутугинського, Міловського, Новопсковського та Попаснянського – цілих шести районів. Територіальні громади міст Антрацита, Брянки, Первомайська, Рубіжного; райони Біловодський, Білокуракинський, Кремінський, Марківський, Новоайдарський, Сватівський, Слов'яносербський та Троїцький представлені в обласній раді лише одним депутатом кожен. У той же час територіальну громаду міста Луганська в обласній раді представляють 70 депутатів зі 120 обраних, що складає 58 відсотків її складу, а три депутати взагалі є членами територіальної громади міста Києва.

Ще більші диспропорції спостерігаються у складі депутатів Харківської обласної ради. Там із загального складу 150 депутатів 121 (понад 80%!) належать до територіальної громади м.Харкова, а 2 депутати (1,3% ) належать до територіальної громади міста Києва. Аж 14 адміністративно-територіальних одиниць області в обласній раді не представлені взагалі.

Аналогічні проблеми виникли і на рівні районних рад щодо представництва інтересів територіальних громад міст, селищ та сіл у цих представницьких органах місцевого самоврядування. Так, з 1287 депутатів районних рад Харківщини територіальні громади відповідних райцентрів представляють більше 49,4% депутатів, інші територіальні громади представляють 45,1% депутатів, а ще 5,4% депутатів є членами громад з-поза меж відповідних районів і навіть області.

Подібна ситуація склалася також в обласних та районних радах інших регіонів України.

Однак, згідно з статтею 140, частина 4, Конституції України обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст відповідної території. Яким же чином сформовані за партійним принципом, а точніше деформовані обласні та районні ради, у складі кожної з яких не представлені чи недопредставлені десятки територіальних громад та районів; тисячі, десятки тисяч, сотні тисяч членів територіальних громад можуть представляти спільні інтереси цих громад? Питання виглядає риторичним.

У більшості експертів виникає обґрунтований сумнів у відповідності чинної версії Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" Конституції України. Адже попередній виборчий закон, за яким в 2002 році депутати районних та обласних рад обиралися від багатомандатних виборчих округів, утворених за територіальним принципом, забезпечував кожній громаді, кожному району рівне представництво у відповідній районній чи обласній раді, а значить рівні можливості для захисту там своїх інтересів.

Перші ж рішення сесії новообраних обласних та районних рад підтвердили найсумніші прогнози щодо заполітизованості діяльності рад, обраних за пропорційної системою.

Так, згадана вище обласна рада Луганщини – області з жахливим станом комунального господарства, де вже відбулися катастрофічні комунальні аварії в містах Суходольську (літо 2003 року) та Алчевську (зима 2006 року), замість розробки і прийняття першочергових нагальних рішень, які допомогли б уникнути подібних катастроф у найближчому майбутньому, почала з дискутування і прийняття рішення щодо надання російській мові статусу регіональної в області. Хоча вирішення питань мовної політики до повноважень обласних рад не належить. І відповідно до статті 19, частина 2, Конституції України органи місцевого самоврядування "зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України". Депутати ж, очевидно, помилково вважають, що в сфері місцевого самоврядування діє принцип: "дозволеним є все, що не заборонено".

Зазначене значною мірою стосується й рішень Севастопольської та Харківської міських рад про визнання російської мови на їхніх територіях регіональною.

Визначений законом перелік повноважень представницьких органів місцевого самоврядування не передбачає також жодних їхніх повноважень у сфері міжнародної політики та міжнародних відносин. Незважаючи на це, Миколаївська міська рада вирішила оголосити своє місто "зоною, вільною від НАТО". Очевидно, питання власних визначених законом повноважень, передусім щодо утримання і розвитку систем життєзабезпечення міста - наприклад, доріг - депутатів не дуже цікавили.

Подібними рішеннями популістського характеру перелік порушень законодавства, вже вчинених новообраними радами, не вичерпується. Так, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (статті 43, 55, 56) уповноважує голову обласної (районної) ради вносити кандидатуру, а відповідну раду обирати лише одного заступника голови цієї ради, який має лише одне передбачене законом повноваження – виконувати обов'язки голови у разі його відсутності. Незважаючи на це, станом на час підготовки цього матеріалу новообраними головами Донецької, Житомирської, Закарпатської, Кіровоградської, Луганської, Рівненської, Черкаської, Чернігівської обласних рад внесені, а відповідними радами обрані по дві таких посадові особи, Івано-Франківської та Київської – по три, Львівської – чотири, а Харківської – аж шість заступників голови обласної ради!