Сторінка
1

Базовий рівень місцевого самоврядування – ключовий аспект реформування системи влади в Україні

Головний дефіцит в Україні – це дефіцит ефективної влади. Основним суб’єктом надання публічних послуг є влада, що максимально наближена до конкретної людини – місцева влада, тому головною причиною неефективності влади взагалі, є неефективність функціонування місцевої влади - неспроможність системи місцевого самоврядування. Така ситуація унеможливлює ефективну діяльність влади, спрямовану безпосередньо на людину, і, відповідно, вкрай негативно впливає на якість життя українських громадян. Тому потрібна реформа місцевого самоврядування щодо створення умов для надання якісних публічних послуг на найближчому до громадянина рівні. Реформа має бути проведена шляхом децентралізації з перетворенням місцевого самоврядування у фінансово спроможний, ефективний та відповідальний інститут публічної влади.

Реформа місцевого самоврядування не може бути успішною без трансформації системи адміністративно-територіального устрою, що повинна починатись з визначення мінімальної його одиниці – базового рівня. Нажаль, сучасний адміністративно-територіальний устрій, що характеризується високим ступенем централізації та концентрації публічних функцій і ресурсів на районному та обласному рівнях не залишає жодної реальної можливості для існування спроможного базового рівня.

Базовий рівень є ключовим моментом в розумінні сутності ідеї місцевого самоврядування та ключовим аспектом реформування системи влади в Україні. І тому багато залежить від концептуального розуміння того, яка адміністративно-територіальна одиниця має бути визнаною за базовий рівень. Існує, принаймні, два основних бачення типу організації місцевого самоврядування як інституту влади на місцях.

Перший тип: район в його існуючих кордонах є базовим рівнем місцевого самоврядування.

В такий спосіб вважається, що район є територіальною громадою, а решта населених пунктів є населеними пунктами із жителями цих населених пунктів в межах визначеної територіальної громади району. Функцій громади вони не виконують і не мають відповідних повноважень. Якщо реалізувати цю концепцію, а це практично, концепція «status quo», не треба нічого робити, за виключенням одного: прийняти існуючу двохрівневу систему район – область.

І таким чином

· спровокувати на вимирання сільські та селищні громади, що є духовним корінням нації, її етнічним багатством, яке буде практично знищуватись;

· не отримавши «нового дихання», у вигляді нових можливостей та повноважень, що були би можливими за умов визнання цих громад базовим рівнем, буде втрачена місцева ініціатива і Україна втратить величезний потенціал для розвитку – «ініціативу мільйонів»;

· враховуючи складність керування багатьма селами з району при втраченій можливості місцевих ініціатив, знову буде зреалізована хибна ідея командно-адміністративної системи, що вже довела свою неефективність.

Другий тип: сільська, селищна, міська громада та/або їх об’єднання є базовим рівнем місцевого самоврядування.

Існуючі райони та області не є окремими самоврядними громадами, а є територіальними утвореннями де реалізуються спільні інтереси громад базового рівня. Децентралізація на інші рівні місцевого самоврядування – це є децентралізація на відповідні рівні реалізації спільних інтересів територіальних громад, що існують в межах даного територіального утворення. Тобто, місцеве самоврядування на інших, окремих від базового рівнях, має існувати лише як засіб врегулювання та вирішення питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад. В такий спосіб можна вважати, що сільська, селищна та міська громади є територіальною громадою базового рівня трьохрівневої системи адміністративно-територіальних одиниць.

Вважаючи перше бачення типу організації місцевого самоврядування неприйнятним за основу концепції реформування маємо брати громадівський принцип побудови базового рівня. Вказаний принцип може бути реалізовано двома шляхами.

1. Укрупнення існуючих громад до рівня їх спроможності через добровільне, добровільно-примусове та примусове об'єднання.

Але можна прогнозувати, що інертність та потенційний спротив існуючих сільських громад, брак кваліфікованих кадрів на місцях, спричинить дуже повільний процес добровільного об'єднання, а недосконалість законодавства щодо інших типів об'єднання може привести до виникнення конфліктів, які не будуть ефективно вирішуватись, в тому числі і судовим порядком. Це в свою чергу значно загальмує процес реформ.

2. Розукрупнення існуючих районів до рівня оптимально-прорахованого для виконання делегованих повноважень та в результаті формування громад навколо центрів економічного розвитку.

За основу формування на рівні громади береться центр економічного тяжіння - село, селище, місто. При цьому на рівні поселень в складі розукрупненого району мають функціонувати органи самоорганізації населення. Таким шляхом має бути досягнуто створення дієздатних та спроможних територіальних громад, як стійких з огляду на демографічні тенденції утворень з високим рівнем субсидіарності при наданні послуг в об'єднаних громадах.

На основі нового районного поділу буде збалансовано інтереси громад в межах району. Оптимізація кількості в такий спосіб укрупнених громад на території району за площею та ресурсами дозволить забезпечити однаковий рівень адміністративних та інших публічних послуг, що будуть достатньо близькими до споживача.