Сторінка
2

Місцеві вибори та їх наслідки

Нічим іншим, як правовим нігілізмом подібні дії з боку новообраних рад та їхніх голів назвати не можна. До більшості з них були застосовані дії прокурорського реагування, однак у кожному такому випадку прокурорські подання були радами відхилені.

В декількох випадках незаконні рішення місцевих рад були скасовані судами. Такі судові рішення мали місце, наприклад, щодо рішень Херсонської обласної та Миколаївської міської рад з мовних питань.

Негативним наслідком дії закону про місцеві вибори є також безкінечне затягування виборів посадових осіб та органів місцевого самоврядування. На початок листопада 2006 року в Україні мали відбутися позачергові місцеві вибори у 23 територіальних громадах. На це з державного та місцевого бюджетів необхідно виділити 3984,303 тис. грн. Але й це ще далеко не все.

Питання розвитку місцевого самоврядування в Україні, на жаль, займали не дуже велике місце в програмах, з якими політичні сили - переможці парламентської кампанії 2006 року йшли на вибори. Можливо, це пояснюється тим, що ці документи були розраховані на найширше коло виборців, тому й містили лише узагальнені положення, що не так відображали, як позначали позиції партій чи блоків з тих або інших проблем. Тож і місцеве самоврядування потрапило до числа не найважливіших з точки зору суб’єктів виборчого процесу напрямків, про які варто було інформувати населення*.

Ці вибори так і не стали змаганням програм. Переможці визначалися за іншими критеріями, які великою мірою ґрунтувалися на тому, наскільки політична сила в тому чи іншому регіоні України відповідала уявленню великих електоральних груп населення про “свою” чи “не свою”.

Точкою дотику опонентів були загальні вимоги щодо наміру розвивати місцеве самоврядування. Ось, наприклад, витяги з кількох програм:

- “Місцеве самоврядування отримає реальний власний бюджет, майно та повноваження для кадрових призначень” (СПУ);

- “Госпо­дарювати на місцях будуть територіальні громади, які отримають для цього повноваження і ресурси” (Блок “Наша Україна”;

- “Перетворимо місцеве самоврядування у справжню владу, розширимо їх повноваження та вірно визначимо джерела фінансування” (Блок Юлії Тимошенко);

- “Ми залишаємось послідовними прихильниками . підвищення ролі і розширення повноважень органів місцевого самоврядування у сфері бюджетної політики і соціально-економічного розвитку регіонів” (КПУ).

Лише одна політична сила – Партія регіонів – у своїй передвиборчій програмі робила наголос не на місцевому, а на регіональному самоврядуванні, що, втім, навряд чи заперечує необхідність розширення прав і повноважень територіальних громад. Тим більше, що й самого терміну “регіональне самоврядування” у нашому законодавстві не існує.

Тобто, погляди на розвиток місцевого самоврядування основні політичні гравці декларують якщо і не тотожні, то доволі близькі. Це означає, що і питання законодавчого забезпечення цього розвитку мають вирішуватися якщо і не автоматично, то, принаймні, без особливих проблем.

А те, що ці питання обов’язково постануть перед народними депутатами – цілком очевидно, бо їхня нагальність визначається самим життям.

Хочеться сподіватися, що декларована відданість ідеям розвитку місцевої демократії – це не просто агітаційне гасло, і що наші територіальні громади незабаром отримають потужну нормативно-правову підтримку для свого розвитку.

Тому фахівці окреслюють такі можливі виходи із ситуації, що склалася. Перший варіант дій:

- невідкладно прийняти зміни до Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, чітко розмежувавши обов'язки і права ради і міського голови. Очевидно, за діючих умов обрання, варто визначити міського голову, як самостійного главу виконавчого органу ради, при цьому виконком, як колегіальний орган втрачає смисл (схема президентської республіки). Одночасно варто було б збільшити самостійність ради, надавши їй власного головуючого (що неможливо за діючої Конституції). Вкрай формалізувати процедуру дострокового припинення повноважень голови радою, в ідеалі залишивши лише шлях референдуму довіри голові та припинення повноважень судовим рішенням;

- переглянути Закон “Про політичні партії”, зобов'язавши партії включити до своїх програм питання політики на місцевому рівні;

- переглянути закон про статус депутата, надавши партіям право відкликати депутатів, котрі порушують статут і програму партії, рішення центральних і місцевих органів партії. Без цього на наступних виборах виборець не зможе пред'являти партіям жодних претензій – відповідь буде “Наших депутатів перекупили”, отже зараз партії фактично позбавляються політичної відповідальності.

Другий варіант — повернутися до змішаної мажоритарно-пропорційної або повністю мажоритарної системи виборів.

Третій варіант — зберегти пропорційну систему виборів, але призначення керівників міської виконавчої влади (міст обласного значення) здійснювати міськими радами з числа висококваліфікованих фахівців — на конкурсних засадах створювати міські управи), як, наприклад, у Польщі, США та інших країнах.

* Див.: Степанович Д. Багатопартійною толокою зміцнимо самоврядування? – Бюл. “Партнери”, № 5 (82), травень 2006 р.