Сторінка
1

Основні напрямки, етапи та завдання становлення інноваційної економіки в сучасних економічних умовах

Нинішня економіка України є економікою експортно-сировинного типу і орієнтована на випуск сировини та продукції з низьким рівнем обробки. Сировинні галузі відіграють вирішальну роль у формуванні бюджету, є основним джерелом інвестиційного ресурсу в Україні і, відповідно, — найбільш стабільно працюючою виробничою сферою.

Водночас це гальмує впровадження нових технологій, структурну реформу економіки, обумовлює політику низької заробітної платні.

Наслідки експортно-сировинної моделі очевидні: низький рівень доходів та відсутність стимулів для формування розгалуженого споживацького ринку блокують розвиток галузей, що працюють на споживчий кошик. Це призводить до “натуралізації” економіки, її само замиканню, зменшенню попиту на кваліфіковану робочу силу. Відбувається стихійна деіндустріалізація окремих галузей, і зокрема — агропромислового комплексу.

Вихід — радикальна зміна економічної політики, що дозволить переорієнтувати національну економіку з експортно-сировинної на високотехнологічну економіку інноваційного типу. Це — ключове завдання нового економічного циклу, що охоплює період від 6 до 12 років.

Потрібно відмітити, що дискусії про перехід економіки України на інноваційний етап розвитку майже стільки ж років, скільки самій нашій державі. У 1996 році з'явилося і перше владне рішення — розпорядження Президента “Питання створення технопарків і інноваційних структур інших типів”. Після цього був прийнятий ряд законів України і постанов уряду, сформульовані національні науково-технічні пріоритети, прийнята Концепція науково-технічного й інноваційного розвитку. З 2000 року в країні створюються технологічні парки, у багатьох регіонах розробляються власні концепції і стратегії розвитку. Мотив інноваційного розвитку став головним змістом щорічних послань Президента країни Верховній Раді. З його доручення була підготовлена розширена редакція Концепції інноваційного розвитку економіки України. Віз вітчизняної економіки намагаються підштовхнути на колію інноваційно-структурної модернізації центральні і регіональні органи влади, наукові і промислові кола.

Рівень суспільної згоди щодо обраного курсу на подив високий. Але внутрішній інноваційний попит, на жаль, залишається як і раніше надзвичайно низьким. Український капітал практично не інвестує складне виробництво, а вітчизняні технології і сучасна техніка лише в рідких випадках мають збут на ринках розвинутих країн. Відомі лише одиничні випадки ефективної міжнародної кооперації у високотехнологічних галузях.

Щодо економічного росту, то він забезпечується переважно галузями виробництва з низкою часткою доданої вартості, вони ж переважають у структурі українського експорту. Закордонні інвестори воліють вкладати засоби в нашу сферу послуг, торгівлю, зв'язок, харчову і металургійну промисловість. У загальному можна сказати, що негативна ситуація в науково-технічному комплексі загрозливо консервується. Винахідницька діяльність залишається низькою, а господарство країни усе більш здобуває риси економіки колоніального типу. Схоже, за якісними показниками воно сьогодні знаходиться далі від "інноваційної економіки", як це було на початку і в середині 90-х років.

Однією з причин цього — дуже спрощений і однобічний погляд на зміст інноваційних господарських систем. Приймається за аксіому, що головне —високий темп створення й освоєння нових технологій і перевага складних, наукомістких виробництв. А найважливішими передумовами створення інноваційної економіки вважається наявність високорозвиненого наукового комплексу і відповідної індустріальної бази. Саме на цьому сфальцована увага в "Концепції інноваційного розвитку-99".

Економіка може бути названа інноваційною, якщо у всіх її секторах —видобувній, переробній, аграрній, сфері послуг і т.д. – присутні динамізм, готовність до конкуренції, пошуку й освоєнню нових ринків. "Батько" сучасного менеджменту П.Друкер у своїй книзі "Ринок. Як вийти в лідери" крім науки і високотехнологічного виробництва вказує ще й на кілька джерел інноваційних ідей.

Будь-які пророблення стратегій і механізмів переходу на інноваційну модель розвитку повинні базуватися на результатах ретельного аналізу загальних тенденцій розвитку світової господарської системи і скрупульозної оцінки ситуації в кожнім її значимості для України секторі. Без цього просто неможливо визначити реалістичні напрямки прориву і стратегії формування власних виробничих ніш у світовому господарстві, а також запропонувати адекватні цьому завданню механізми.

Сама можливість реалізації національної Концепції інноваційного розвитку залежить від успішності інтеграції України у світову господарську систему. Причому вибір її головних напрямків у першу чергу повинен визначатися виявленою зацікавленістю в співробітництві з Україною світових економічних гравців. І лише в другу - ґрунтуватися на оцінках її власного потенціалу, геополітичного, наукового, промислового чи кадрового. Тобто першочергова увага аналітиків і розроблювачів владних рішень по інноваційній проблематиці повинне зміститися з аналізу внутрішніх передумов переходу до інноваційної моделі розвитку на зовнішні.

Тим часом сучасне виробництво на Заході вже споконвічно проектується як мобільну систему, максимально сприйнятливої до змін. Це гнучке, часто модульне виробництво з високим рівнем уніфікації і стандартизації устаткування і виробничих операцій. Його функціонування, можливість швидкого переналагодження операцій і технологічної модернізації підтримується комплексом, що забезпечують різні підвиди, починаючи з постачань сертифікованої і комплектуючої сировини, і закінчуючи гарантійним і сервісним обслуговуванням споживачів продукцією. Такі виробничі системи легко тиражуються і переносяться на території з найбільш сприятливими умовами. Інвестору найчастіше вигідніше вкладати кошти в купівлю і монтаж нового заводу, чим у модернізацію старого.

Наші ж виробництва завантажені власними інструментальними, ремонтними, допоміжними, складськими, транспортними й іншими підрозділами. Не говорячи вже про висячу над ними дамоклевим мечем соціальну сферу. Консервація старої моделі організації зробила вітчизняну промисловість неповороткою і, відповідно, свідомо неконкурентною в інноваційній економіці. Останнім часом у нас теж з'являються сучасні виробництва, на яких встановлюються імпортні технологічні лінії.