Сторінка
1

Особливості розвитку місцевої демократії на початку другого десятиліття незалежності України

Минає п’ятий рік з часу конституційного закріплення української моделі місцевого самоврядування (28 червня 1996 року) та четвертий рік з моменту її законодавчого оформлення (Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року). З часу затвердження Закону України “Про місцеві державні адміністрації” – закону про головного партнера для органів місцевого самоврядування з боку держави, минуло 2 роки (9 квітня 1999 року). Процес зміцнення правової бази місцевого самоврядування триває. Слід відзначити, що крім базового Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” проблем місцевого самоврядування торкаються ще більше 100 законів. Тут і закони “Про статус депутатів місцевих рад”, “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, тут і галузеве законодавство щодо освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, охорони навколишнього середовища тощо. Окремо слід відзначити ухвалений вже в цьому році Бюджетний кодекс України, який став суттєвим кроком в наближенні реального місцевого самоврядування до конституційної моделі і до відповідності принципам фінансової достатності та автономії, що містяться в статті 9 Європейської хартії місцевого самоврядування. Ця Європейська Хартія після ратифікації Верховною Радою України у 1997 році відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу внутрішнього законодавчого акта України і є однією із найважливіших правових підвалин існування місцевого самоврядування в Україні.

Вищенаведені обставини докорінним чином відрізняють ситуацію, яка була під час становлення місцевого самоврядування і формування законодавства про місцеве самоврядування у перші роки незалежності аж до моменту ухвалення Конституції України (1990 – 1996 роки). В той час законотворення починалось фактично з чистого аркушу і мало концептуальний установчий характер. Можемо той етап називати концептуальним чи установчим. Сьогодні при удосконаленні і подальшому розвитку місцевого самоврядування необхідно зважати на існування української конституційної моделі місцевого самоврядування, низки законодавчих актів і досить значного досвіду втілення ідей місцевого самоврядування у повсякденну практику територіальних громад. Тому окремим законодавчим актом неможливо змінити загальне становище з місцевим самоврядуванням.

Крім того, останні роки виявили досить сильну залежність місцевого самоврядування від низки суміжних проблем [1]. Мова йде і про адміністративно-територіальний устрій, і про міжбюджетні відносини, і про регіональну політику, і про адміністративну та муніципальну реформи тощо.

Нові підходи до створення правових передумов розвитку самоврядування

Поруч із раніше відомими проблемами становлення місцевого самоврядування в Україні [2], такими як: врегулювання питань комунальної власності та спільної власності територіальних громад; делегування повноважень та ресурсне забезпечення делегованих повноважень; створення дієвих механізмів розмежування повноважень між різними рівнями органів місцевого самоврядування; діяльність органів самоорганізації громадян та застосування інших форм місцевої демократії і втілення концепції відкритої влади, – повстали і нові нагальні проблеми становлення самоврядування.

Серед них:

· проблема правосуб’єктності територіальних громад та створення територіальних громад, реально здатних здійснювати ефективне самоврядування;

· проблема забезпечення прав територіальних громад та членів територіальних громад – громадян і посадових та виборних осіб органів місцевого самоврядування;

· проблема розширення правової бази застосування статутного права у місцевому самоврядуванні (право на локальну нормотворчість);

· проблема засвоєння у практиці функціонування місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування конституційної концепції розподілу влад і автономності інституту місцевого самоврядування. Одним із інструментів вирішення цієї проблеми є навчання виборних осіб (депутати рад, голови громад) і службовців місцевого самоврядування;

· проблема створення і розширення соціальної бази місцевого самоврядування. Перш за все це має бути зроблено шляхом залучення громадян до участі в місцевому управлінні, шляхом втілення принципів “відкритої влади” в повсякденне життя місцевих громад і органів їх самоврядування, системою просвітницьких заходів;

· проблема подальшої децентралізації державної влади за рахунок поширення самоврядування на рівень областей та районів;

· проблема посилення ролі місцевих державних адміністрацій в реалізації їх головної конституційної функції — забезпечення виконання Конституції та законів України (ст.119 Конституції України).

Наведене обумовлює необхідність зміни підходів до створення організаційно-правових передумов розвитку місцевого самоврядування. Мабуть, саме тому серйозні проектні пропозиції законотворчого характеру останнім часом, як правило, стосуються не одного окремого законодавчого акта. Таким чином, головним завданням сучасного етапу формування правового поля українського місцевого самоврядування, на наш погляд, має стати: всеохоплююче вдосконалення української моделі місцевого самоврядування, виходячи із узагальнення досвіду її реалізації та завдань державного будівництва на друге десятиліття незалежності.

Зважаючи на потреби розглянути ситуацію, що склалася навколо розвитку місцевого самоврядування і суміжних проблем, і дати відповіді на виклики часу, у квітні 2001 року в Криму відбулася Координаційно-методологічна нарада “Сучасні проблеми місцевого самоврядування в контексті адміністративної реформи та регіональної політики”. У своїх підсумкових матеріалах Координаційно-методологічна нарада визначила наступні основні риси сучасного процесу розвитку місцевого самоврядування у правовій площині (див. підсумкові матеріали Наради та статтю М.О.Пухтинського у цьому збірнику - авт.):