Сторінка
1

Інституціональні передумови переходу від асиметричних до симетричних політичних сітей

Сучасним методологічним інструментарієм аналізу інституціональних умов діяльності політичних та економічних акторів є неоінституціоналізм, найбільш відомими представниками якого є Д. Норт, О. І. Уїльямсон, Р. Коуз[9; 11; 17]. Неоінституціональна теорія концентрує свою увагу на взаємодії формальних та неформальних чинників діяльності інститутів, структур, індивідів, які вважаються нематеріальними ресурсами суспільства. ЇЇ предметом є економічна, політична поведінка суб'єктів, мотивована стереотипами, ціннісними установками діяльності, яка включена у контекст певного інституціонального середовища, що у цілому визначає характер зв'язків між ними. З цих позицій стає можливим аналізувати інституціональні ефекти - ризики, стимули та обмеження діяльності політичних та економічних акторів, які формуються поза формальними суспільними інститутами та нормативними цінностями.

Через розгляд взаємодії формальних і неформальних практик українські та зарубіжні дослідники здійснюють аналіз політичних режимів, інституціональних чинників реформування суспільних відносин, політико-економічні інтереси еліт, роль та значення окремих акторів суспільного розвитку[2; 4; 7; 8; 10; 18; 21]. Окремі характеристики соціальних процесів, які знаходяться під впливом формальних та неформальних чинників, можуть бути більш адекватними з використанням концепту політичної сіті. У цьому відношенні в Україні є тільки поодинокі наукові праці, у яких була звернена увага на евристичність концепції політичної сіті для аналізу окремих аспектів соціальних процесів - розвитку методології управління багатоетнічними регіонами та етнічними конфліктами, удосконалення політико-правових відносин в контексті співвідношення державного управління і державного менеджменту[12; 13; 16].

У цьому дослідженні автор ставить мету розкрити особливості аналізу впливу формальних та неформальних чинників на процеси територіального розвитку через концепт політичної сіті. У ході дослідження вирішуються такі завдання: а) розкривається типологія політичних сітей, їхній зв'язок з позитивним (підсилюючим) і негативним (послаблюючим) інституціональними ефектами; б) формулюються основні шляхи удосконалення інституціонального середовища, у якому створюються передумови переходу від асиметричних до симетричних політичних сітей.

Політична сіть є комплексом поліструктурних взаємовідносин між окремими політичними інститутами держави і структурами суспільства на місцевому, регіональному, центральному рівнях. Сукупність цих відносин складає єдиний організаційно-динамічний суспільний механізм, за яким системні актори розвитку діють на основі спільного корпоративного інтересу. Прийнято виділяти політичні сіті симетричного і асиметричного типів. Перший тип політичних сітей формується в умовах ефективної влади та узгодженості цілей формальних та неформальних практик (комплементарний та узгоджений типи); другий тип – в умовах неефективної влади та неузгодженості цілей формальних та неформальних практик (заміщуваний і конкуруючий типи)[21, с.12]. Предметом нашої уваги є процес переходу від асиметричного до симетричного типу політичних сітей, який є актуальним для України.

Важливим для розрізнення симетричних та асиметричних типів є зауваження Олівера І. Уїльямсона, у якому стверджується, що трансакції, які наражаються на загрозу опортунізму, принесуть вигоду, якщо вдасться попередньо виробити відповідні контрактні гарантії"[17, с. 99]. Такі гарантії в силу недієвості формальних інститутів набувають неформального характеру. Інституціональна практика асиметричного типу ґрунтується на використанні негативних форм (сторін) соціальної солідарності, яка формується на основі взаємної довіри та готовності знехтувати нормативними цінностями у відношенні до інших людей заради "спільної справи". Негативними формами соціальної солідарності (соціальних сітей) можна вважати: кліку (сіть соціально і морально близьких людей); клан (солідарність, що формується на основі сімейно-родинних зв'язків), блат ("блатні відносини", що встановлюються для негрошового обміну ресурсами).

Заміщуваний тип асиметричної політичної сіті спирається на інституціональну практику деформалізації правил, за якої зберігається певний ступінь сумісності формальних та неформальних практик. Факторами, що сприяють цьому процесу є законодавча та політична невизначеність, низька правова культура органів публічного управління, звичка представників влади та економічних суб'єктів діяти поза формальними правилами. Найбільш характерними ознаками формування цього типу взаємодії формальних та неформальних інститутів є: а) відсутність або слабкість інститутів громадянського контролю; б) більш менш рівномірний розподіл ресурсів між учасниками сіті; в) публічно-управлінська сфера значною мірою знаходиться під впливом неформальних зв'язків, але залишається відокремленою від приватної сфери соціуму; г) деформалізація правил ще не набуває тотального (конкуруючого) характеру і не отримує широкої соціальної підтримки. У цьому випадку опортуністична поведінка учасників сіті орієнтована на використання законодавчих лакун, вибіркове застосування суперечливих норм з боку публічних органів влади, вибірковий контроль за дотриманням правил тощо.

Конкуруючий тип асиметричної політичної сіті формується в умовах інституціональної кризи, яка остаточно підриває довіру до формальних інститутів, віру в їхню ефективність, коли неефективність формальних інститутів компенсується високою результативністю особистих зв'язків між представниками влади, бізнесу і громадського сектору. Він будується у системі відносин патримоніального панування/підпорядкування її учасників (модель відносин "патрон – клієнт" або клієнтелізм). За визначенням М.Н. Афанасьєва, клієнтелізм є сукупністю соціальних і політичних феноменів, пов'язаних з реалізацією індивідуальними і колективними акторами відносин влади, що ґрунтуються на різниці потенціалів соціальної потужності, на суперечливому поєднанні солідарності і особистої залежності, встановленні довірчих, квазіродинних взаємин з метою обміну ресурсами, необхідними для підвищення або підтримки соціального статусу[2, с. 11].

Клієнтелізм є достатньо новою аналітичною категорією інституціонального підходу, який дозволяє аналізувати симбіоз двох полярних форм політичної та економічної діяльності – легітимної та нелегітимної. Формування цього типу відносин є безумовно регресивною формою неформальної інституціоналізації, сутністю якої є поглиблення (у порівнянні із заміщуваним типом взаємодії формальних та неформальних практик) процесу комерціалізації особистих зв'язків, коли одноразові взаємодії, наприклад у формі хабара, переростають разом із зміцненням довіри між партнерами в усталену систему відносин владного контролю за політикою і економікою, взаємного обміну інформацією між патроном і клієнтом.