Сторінка
4

Інституціональні передумови переходу від асиметричних до симетричних політичних сітей

Акцентування уваги на управлінських технологіях, які поєднують моральність та політику, логічно витікає з неоінституціонального підходу, який розглядає довіру як необхідний компонент публічного управління. Управлінська технологія, що не враховує фактор довіри, не може бути ефективною. Інституціональний аспект підкреслює важливість завдань органів публічного управління щодо формування позитивного іміджу влади у населення. Новітній світовий досвід формування відносин між владою і суспільством, зазначає С.М. Серьогін, є актуальним для сучасної української влади. Він враховує тенденції глобалізації, нову парадигму гуманістичного світогляду та сучасні підходи до формування і здійснення державної соціальної політики, які на цей час, переважно формують іміджеологічні характеристики державної влади[14, с. 295].

Підключення регіонів у глобальні процеси сприяє перетворенню "тіньового" бізнесу у соціально відповідальний бізнес. Вплив останнього може охоплювати економічну, соціальну і духовну сфери регіонального життя. Соціальна відповідальність регіональної економічної еліти виявляється, передусім, у своєчасній виплаті заробітної плати, її підвищення до соціально прийнятних стандартів, у забезпеченні балансу попиту і пропозицій на ринку праці, створенні робочих місць тощо. Однак економічна еліта може посилити свою суспільну роль, впливаючи на формування і реалізацію соціально-економічної політики на відповідних територіях шляхом прийняття певних соціальних та етичних зобов'язань. Останні є формою інституціональної угоди в сфері бізнесу, оскільки вони є додатковими відносно національного законодавства. Її прикладом є добровільне прийняття Нафтовою компанією "ЛУКОЙЛ" Соціального кодексу, згідно якого вона зобов'язується дотримуватись: економічно виправданих соціальних та етичних стандартів життя працівників незалежно від поточної ситуації в країні та світі (політика оплати праці, соціальна політика щодо молодих працівників, медичне страхування, соціальна підтримка пенсіонерів та інвалідів тощо); принципів соціально відповідальної участі компанії у житті суспільства (природоохоронна діяльність, розвиток науки, освіти та інновацій, підтримка культури і спорту, збереження національно-культурної самобутності регіону, підтримка соціальних груп та громадських об'єднань)[1].

Укладання інституціональної угоди у сфері бізнесу на міжнародному рівні здійснюється шляхом приєднання до Глобальної угоди про спільні цінності та принципи (Глобальна угода). Її ініціатором став Генеральний секретар ООН, який виступив на Всесвітньому економічному форумі 31 січня 1999 року з ідеєю об'єднати діяльність агентств ООН, національних урядів, ділових кіл, громадських організацій з метою підтримки принципів у галузі прав людини, праці та навколишнього середовища. Ці принципи передбачають: захист та дотримання міжнародних прав людини у сфері впливу учасників Угоди; підтримку асоціацій, визнання права на колективний договір, ліквідацію дискримінації праці; взяття на себе екологічної відповідальності за прийняття рішень тощо[19].

Дотримання вимог зазначених принципів є критерієм соціально відповідальної поведінки бізнесу, яка передбачає наявність у ній неринкових елементів у відтворювальній діяльності компанії, пов'язаних із формуванням партнерських відносин[15, с. 93]. Від цього бізнес втрачає певні ринкові вигоди, але й одночасно набуває переваги соціально відповідального іміджу бізнес-структури, що дозволяє знизити ризик підприємництва та трансакційні витрати на роботу з населенням, органами публічної влади, громадськими організаціями. Окрім цього, соціально відповідальна поведінка бізнесу у перспективі попереджує ситуацію соціальної поляризації і дестабілізації, яка, як відомо, є несприятливим середовищем для його розвитку.

Цілі соціально відповідальних органів влади, бізнесу, громадського сектору досягаються у рамках діяльності, яка передбачає партнерство, посередництво, залучення місцевих та регіональних структур до розв'язання спільних проблем через політичні діалоги, навчання, реалізацію спільних проектів на основі цінностей, що викладені у Глобальній угоді. Така діяльність є зразком функціонування симетричної політичної сіті територіального розвитку з позитивними інституціональними ефектами.

Висновки:

Основними стратегічними напрямками формування симетричних політичних сітей територіального розвитку в Україні є:

а) удосконалення інституціональної моделі з врахуванням необхідності подолання негативних інституціональних ефектів неформальних практик та формування інституціональних умов для самоорганізації місцевих та регіональних політичних і економічних структур;

б) підключення регіонів у глобальні процеси з метою адаптації зразків більш розвинених інституціональних практик в сфері публічного управління, бізнесу, громадського контролю.

Кінцевим результатом інституціональних перетворень та підключення регіонів у глобальні процеси має стати досягнення згоди між регіональними елітами щодо пріоритетів та перспектив регіонального та загальнонаціонального розвитку, формування довіри з боку населення до інститутів держави, самоврядування, бізнесу та громадянського суспільства. Наукове обґрунтування механізмів досягнення цих цілей є перспективним напрямком подальших досліджень у рамках неоінституціонального підходу.

Література

1. Аверин А.В. Социальная ответственность региональной экономической элиты // Властные элиты современной России в процессе политической трансформации. – Ростов – на – Дону, 2004. Метод доступу: http://www.skags.ru/public_text.php?public_uid=310&topic_uid=1

2. Афанасьев М. Н. Клиентелизм и российская государственность: Исследование клиентарных отношений, их роли в эволюции и упадке прошлых форм российской государственности, их влияния на политические институты и деятельность властвующих групп в современной России / Московский общественный научный фонд. — М. : МНФ, 2000. — 317с. — (Серия "Монографии"; вып. 9).

3. Бойко-Бойчук О.В., Васюник І.В., Верланов Ю.Ю. Качур П.С. Нові підходи до розвитку міст та регіонів України (методологічні засади державно-правових експериментів). – К.: Міленіум, 2003. - 134 с.

4. Бураковский И., Новицкий В. Экономические преобразования в Украине // Политические и экономические преобразования в России и Украине / Отв. Ред. В. Смирнов. – М. "Три квадрата", 2003. – с. 73 – 114.

5. Бьюкенен Д. Конституция экономической политики // Вопросы экономики. – 1994. - № 6. Метод доступу: http://institutional.boom.ru/TPC/Bujukenen.htm (станом на 10.01. 2006 р.)