Сторінка
2

Інституціональні передумови переходу від асиметричних до симетричних політичних сітей

У цьому полягає політико-економічна сутність неопатрімоніальної системи, яка в умовах транзитивних держав виявляється у переході від державного патерналізму до приватного патерналізму. Соціальна база державного патерналізму зменшується одночасно із скороченням державної власності. Національні ресурси через механізм розподілу, що ґрунтується на особистих зв'язках, потрапляють до політико-адміністративної еліти і зв'язаних з нею ринкових структур. Відсутність реальної конкуренції негативно впливає на економічний розвиток регіонів і всієї країни в цілому. Держава втрачає матеріальні ресурси впливу на територіальний розвиток, не компенсуючи їх новими методами управління - менеджментом соціальних процесів, більш досконалою інституціональною практикою.

Здорові конкурентні відносини формуються тільки у межах певної соціальної групи підприємців, яка ще не визначає економічний та моральний клімат країни. І. Бурковський та В. Новицький виділяють три групи підприємців, які сформувались в Україні: "нові українці", "ортодоксальна управлінська еліта", "квазіпідприємницька еліта". Тільки перша група сприймає ринкову конкуренцію як природну форму функціонування бізнесу. Це підприємці, які створили свій бізнес самотужки, за мінімальної підтримки держави, або без неї, без особливих зв’язків із владними структурами. Друга група – керівники – власники колишніх крупних державних підприємств, які об'єктивно зацікавлені у підтримці системи державного патерналізму, характерного для планової економіки. Й, насамкінець, третя група – державні (муніципальні) чиновники, які активно займаються бізнесом та підприємці, які у своїй діяльності використовують близькість до влади[4, с. 103 -104]

Патрон-клієнтелістські відносини формуються у межах ортодоксальної та квазіпідприємницької еліт. Економічні суб'єкти, користуючись підтримкою публічної влади отримують великі переваги за рахунок надання їм індивідуальних преференцій та, як наслідок, невиправдано високі з точки зору ринкової конкуренції прибутки. Формується крупний бізнес, у руках якого зосереджуються основні ресурси суспільства. Нерівність, що виникає внаслідок монопольного володіння значимими ресурсами, поширюється на досить вузьке коло людей (структур), які беруть на себе роль ключових акторів політичної сіті. Інституціональне середовище становиться дефектним. Воно характеризується наступними негативними інституціональними ефектами:

1. Монополізація центральною владою всіх видів ресурсів, формування механізмів залежності регіонів від центру, насамперед, матеріально-фінансової залежності інститутів самоврядування від інститутів держави на різних рівнях влади.

2. Виникнення режиму конкуренції (замість режиму кооперації) інститутів публічної влади різних рівнів в умовах системи псевдогромадського контролю.

3. Високий ступінь монополізації політико-адміністративною і бізнес елітами економічних, матеріально-фінансових та інформаційних ресурсів.

4. Високий ступінь залежності економічних акторів від публічно-управлінських органів управління, що спричиняє зрощення політико-управлінської і бізнес еліт.

5. Комплектування адміністративно-управлінських кадрів від локального до центрального рівнів за принципом особистої відданості та персональної залежності, а не за принципом компетентності.

6. Культивування на різних рівнях влади патерналістської соціальної культури, яка виключає або значно знижує рівень партнерських відносин між органами публічного управління різного рівня, деформує механізми відповідальності перед населенням, цінності "справедливого суспільства" (Дж. Гелбрейт), знижує рівень його соціального капіталу.

7. Відсутність зацікавленості центральної влади у створенні більш диференційованих типів соціальної організації та диференційованого представлення інтересів груп населення, яке має реалізовуватись через механізм політичної сіті.

Важливим моментом для розуміння політичної сіті конкуруючого типу, який будується на клієнтелістських відносинах, є те, що її функціонування знаходить підтримку з боку недержавного сектору – політичних партій, засобів масової інформації, організацій громадського сектору Нівелюється позитивна суспільна роль останніх як основних осередків громадянського суспільства. Окремі регіональні режими можуть отримувати досить значну підтримку з боку населення, громадських організацій, які імітують громадський контроль за використанням суспільних ресурсів. Політична практика транзитивних країн підтверджує, що сам факт створення організацій недержавного сектору та надання їм особливого правового статусу ще не гарантує формування симетричної політичної сіті, яка має інтегрувати регіональні спільноти в єдине ціле. Натомість формуються інший спосіб консолідації, які О. Фісун називає неопатрімоніальним[18, с. 31]. Позитивний інституціональний ефект від діяльності організацій недержавного сектору виникає за умови, коли у ній поєднується легітимність, моральність та відповідальність перед тими, кого вони представляють, і перед суспільством у цілому. Така постановка питання передбачає, що самі громадські організації мають здійснювати свою діяльність як демократичні структури, тобто бути підконтрольними з боку населення та виборних органів.

Деформалізація правил взаємодії влади, бізнесу, громадського сектору, що спирається на технологію клієнтелізму, за висновками А. Гараня та С. Макєєва в Україні переживає справжній ренесанс[7, с.202]. За умов переважаючого впливу негативних інституціональних ефектів, які викладені вище, принцип максимізації прибутку суб'єктів економіки, що визначає модель ринкової поведінки, екстраполюється на сферу політики. Зникає межа у мотивах поведінки в структурах ринкової та політичної систем. Д. Бьюкенен з цього приводу зазначає: "Індивіди у політичному процесі не можуть керуватись звичайними правилами торгівлі, оскільки споживачем суспільних благ є не окрема людина, а суспільство у цілому. Тим не менш у політиці все ж таки існує аналог вільної торгівлі. Це згода між людьми, притаманна будь-якому виду обміну. Одностайність, що досягнута учасниками колективного вибору у політиці, аналогічна добровільному обміну індивідуальними товарами на ринку"[5]. Звідси Д. Бьюкенен робить висновок, що необхідно реформувати політичні процедури у такий спосіб, щоб вони сприяли суспільній злагоді.