Сторінка
2

Науково-освітні та кадрові аспекти муніципального і регіонального розвитку

Потребує, також реанімації така міждисциплінарна, комплексна галузь знань як “регіоналістика”, яка була знищена ще колишнім більшовицьким режимом.

Просимо підтримки муніципальної громадськості у вирішенні вказаних питань.

Вкрай необхідним є також прийняття Концепції чи Програми державної кадрової політики, складовою якої має бути регіональна кадрова політика. Проект такої Концепції науковці Академії та інших установ і організацій направили ще у квітні цього року в Секретаріат Президента України, але “віз і нині там”. Ніякої реакції.

В галузі кадрового забезпечення адміністративної та адміністративно-територіальної реформ актуальним залишається підвищення якості підготовки кадрів. На перше місце мають вийти не політичні, а професійні якості людини, в другу чергу – моральні, насамперед порядність, у третю – патріотизм, у четверту – європейський рівень. Окрім того, обов’язково має враховуватись регіональна специфіка майбутньої роботи, а також особливості служби в органах місцевого самоврядування. У нас, по суті, відсутня єдина, відносно самостійна система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування. Створення такої системи є вкрай актуальним з огляду на процес децентралізації державного управління, що відбувається сьогодні.

У науковому плані необхідно посилення прикладної складової досліджень, зміщення акцентів від теорії до технології її реалізації, ширше запровадження соціального експерименту з його наступною мультиплікацією у разі позитивного результату, а також постійно діючого моніторингу ходу реформ. Доцільно також започаткувати друкований бюлетень реформ, навіть веб-сайт в Інтернеті для інформування, діалогу та залучення громадськості до участі у здійсненні реформ.

Як відомо, на останніх виборах у Верховну Раду та до місцевих рад відбувалося значне оновлення депутатського корпусу. Проте до цього часу не вирішено питання про подолання їх правового та державно-управлінського “лікбезу”, посилення елементарної культури поведінки та професійної етики.

Популізм нових депутатів та керівників рад, і їхній деякий правовий нігілізм значною мірою став наслідком недостатньої кваліфікації. Партії, які висували їхні кандидатури, вчасно не потурбувалися про правову просвіту та фахову підготовку своїх висуванців. В країні, на жаль, відсутня політика щодо збереження фахівців в органах місцевого самоврядування. Тому перед державою, перед освітніми організаціями, перед неурядовими освітніми програмами, перед самими радами та їх апаратами і виконавчими комітетами постало нагальне завдання якнайшвидшого підвищення кваліфікації нових депутатів та посадовців. Ці проблеми розглядалися, зокрема, на міжнародній конференції "Стратегія підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів місцевого самоврядування", яка відбувалася в Києві 27-28 квітня 2006 року за підтримки Секретаріату Президента України.

Йшлося, зокрема, про те, що за роки незалежності в Україні склалася певна сукупність структур, які здійснюють підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів місцевого самоврядування. Сюди відносяться Національна академія державного управління при Президентові України та її регіональні інститути, ряд вищих навчальних закладів (їх загальна кількість досягає 2-х десятків), центри підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування на субнаціональному рівні, а також значна кількість недержавних структур та установ, які на свій страх і ризик навчають працівників апарату органів місцевого самоврядування, міських, селищних, сільських голів та депутатів місцевих рад.

Слід зазначити, що система освіти муніципальних кадрів в Україні має чітко виражений державний характер. Обов'язковими є державні програми підготовки та перепідготовки службовців, схвалення цих програм державним органом, наявність державного замовлення та державного контракту, державний контроль за змістом навчання, затвердження та акредитація програм Головдержслужбою України тощо. Іншими словами, більша частина системи регулюється державою, визнається нею чи не визнається, фінансується або ні.

Однак, поруч з цим державним компонентом існує паралельна недержавна мережа різноманітних курсів, центрів, постійних семінарів та ін. Вони фінансуються, як правило, за рахунок зарубіжних грантів і перебувають щодо державної системи у стані мовчазного протистояння. Зауважимо, що недержавні структури дають потрібні знання, але не завжди дають необхідні документи про підвищення кваліфікації кадрів. І навпаки.

Цілком очевидно, що становлення демократичної, правової, соціальної держави, розвиток громадянського суспільства, інтеграція України в європейське співтовариство, проведення низки реформ вимагають, щоб у діяльності органів місцевого самоврядування став провідним чинник знань та інформації. Тому пріоритетним напрямом підвищення якості кадрового потенціалу муніципальної служби повинно бути формування системи безперервної освіти, яка є необхідною умовою створення кадрового резерву та елементом тестування при проведенні конкурсів на заміщення посад службовців і просуванні по службі.