Сторінка
1

Вплив поствиборних процесів на стан системи територіальної організації влади

Стан місцевого самоврядування, його розвиток безпосередньо залежить від загального стану інституціонально-політичної системи, її спроможності забезпечити необхідні умови для ефективного функціонування самоврядної влади. Ці умови задаються також парламентськими та місцевими виборами, призначення яких полягає в оновленні та формуванні якісного складу депутатського корпусу на всіх рівнях представницької влади. Парламентські та місцеві вибори, що відбулись 26 березня 2006 р., закріпили нову логіку розстановки сил у центральних органах влади, регіонах та у місцевих радах, вплинули на загальний стан інституціонально-політичної системи в цілому, місцевого самоврядування, зокрема.

Політичні партії в результаті змін Конституції та виборчого законодавства набули більш широких повноважень в питаннях формування представницької та виконавчої влади, реалізації політики соціально-економічного розвитку на всіх рівнях територіальної організації влади. Пропорційна система впровадила механізм політичної конкуренції ідей та ідеологій, мінімізувала вплив «адміністративного ресурсу» на результати виборів, ліквідувала основу для реалізації віртуальних проектів «кишенькових партій», сприяла процесу політичної структурованості українського суспільства. Ці факти можна вважати вагомими результатами застосування пропорційного принципу, реалізація якого спрямована на створення політичної системи європейського зразка, у якій політичні партії мають виступати основними представниками інтересів громадян.

Водночас, ситуація, що склалась, засвідчує про низьку інституціональну, кадрову, ідеологічно-програмну якість партій, які виявились не готовими до виконання своїх функцій, покладених на них суспільством. Нечітка структуризація партійної системи, її залежність від бізнесових кіл, невисокий рівень внутрішньопартійної демократії, політичної відповідальності, кадрового потенціалу внесли деструктивні елементи у функціонування територіальних органів влади, сформували певну деструктивну логіку взаємодії різних гілок і рівнів влади, ризики управління територіями. Це знайшло своє вираження передусім у політичній корупції, низькому якісному складі парламенту та місцевих рад, відірваності депутатів представницьких органів різного рівня від інтересів та потреб виборців. Ці реалії підривають віру суспільства у здатність партій нести відповідальність за наслідки своєї діяльності.

Деструктивна логіка поствиборного періоду спричинила низку суттєвих недоліків українського варіанту пропорційної виборчої системи, яка застосовується при формуванні парламенту та представницьких органів місцевого самоврядування. Застосування механізму закритих списків виявляється дискримінаційним по відношенню до виборців, оскільки зумовлює ситуацію обмеження їх прав. Питання про те, кого вносити або не вносити до виборчих списків, на практиці вирішується партійним керівництвом, що знижує стимул ефективної діяльності партійних осередків на обласному та нижчих рівнях територіальної організації влади, не сприяє оновленню депутатського складу місцевих рад. Позапартійні виборці позбавлені можливостей вплинути на порядок кандидатів у виборчому списку, права висувати своїх кандидатів, зокрема і самих себе. Логіка закритих списків та інші деструктивні елементи породжують системну основу для виникнення та відновлення конфліктів між суб'єктами різних рівнів територіальної організації влади, посадовими особами місцевого самоврядування, місцевими радами та територіальними громадами.

Акцентуючи увагу на проблемах місцевої демократії, ми можемо виділити такі суттєві недоліки формування місцевих рад за діючою пропорційною системою:

· неадекватне представлення інтересів населення окремих територіальних одиниць у межах регіону при формуванні депутатського складу обласної ради, що має вираження передусім у нерівномірному представництві районів і міст в обласних радах. Сотні територіальних громад сіл, селищ не мають своїх представників у районних радах. Так само у будь-якій з областей є 2-5 районів, які не представлені в обласних радах;

· обмежений доступ виборців до інформації про конкретних осіб, які обираються до місцевих рад за партійними списками (система закритих списків);

· надмірне представництво бізнесових кіл у місцевих радах за рахунок зниження представництва соціально-культурної сфери, посилення ролі бізнес-корпоративних інтересів при прийнятті політичних рішень, поширення практики політичних суперечок, спекуляцій, маніпуляцій інтересами виборців;

· послаблення безпосереднього зв'язку депутатів місцевих рад із населенням, розрив між реальними потребами виборців і місцевою політикою;

· політизація органів місцевого самоврядування, дерегіоналізація місцевої політики, приділення місцевими радами надмірної уваги питанням загальнодержавного, а не місцевого значення;

· складнощі формування політичних коаліцій, які б адекватно представляли електоральні уподобання населення, сприяли б виробленню ефективної політики місцевого розвитку;

· наявність диктату з боку партійних лідерів по відношенню до однопартійців, що входять до складу місцевих рад.

Загрозливою тенденцією є надмірна політизація місцевих рад, яка спричинила широке поширення практики висловлення недовіри місцевими радами відповідним головам місцевих державних адміністрацій. Це рішення, що знаходяться поза власною компетенцією рад, і це часто призводить до виникнення напруженості між радами та місцевими державними адміністраціями, судових спорів між цими органами та переведення взаємовідносин рада-місцева державна адміністрація у площину особистих конфліктів між головами рад та головами адміністрацій. Інша негативна тенденція – поширення практики скасування районними та обласними радами рішень своїх попередників щодо делегування повноважень відповідним місцевим державним адміністраціям. У таких випадках рада позбавлена можливостей реалізувати їх самостійно, оскільки не має власного виконавчого органу, а місцева державна адміністрація мусить здійснювати ці повноваження неузгоджено з рішенням ради, оскільки соціально-економічна ситуація в районі та області має бути під постійним контролем. Наслідком дії цих факторів є виникнення серйозних ризиків управління територіями у межах держави.