Сторінка
1

Проекти основних концептуальних документів та законодавчих актів з питань місцевого та регіонального розвитку

Нинішні риси сучасної державної регіональної політики та моделі місцевого самоврядування закріплені у Конституції 1996 р., у базовому Законі про місцеве самоврядування 1997 р., у Європейській хартії місцевого самоврядування, яка була ратифікована Верховною Радою України без застережень.

У наступні роки було здійснено кілька спроб, як вдалих, так і невдалих удосконалити чинне законодавство. Проте, належної концептуальної правової бази для проведення реформи так і не було створено. Лише в 2007-2008 роках, після створення Міністерства регіонального розвитку та будівництва України справа зрушила з місця.

Міністерство протягом відносно короткого часу спільно з іншими центральними органами виконавчої влади, асоціаціями органів місцевого самоврядування, науковцями та практиками розробило наступні документи:

Концепція державної регіональної політики;

Проект Концепції реформи місцевого самоврядування в Україні;

Проект Концепції реформи адміністративно-територіального устрою;

Проект Концепції удосконалення системи підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад;

Проект Закону України “Про засади державної регіональної політики”.

Дамо коротку характеристику основних документів.

Насамперед слід підкреслити, що основоположним документом, на якому базуються всі наступні, є Концепція державної регіональної політики.

Концепція розроблена для того, щоб дати відповідь на виклики, які постали перед Україною, виходячи з національного досвіду та врахування практик інших держав та керівних документів Ради Європи, Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи інших європейських організацій.

Концепція визначає засади здійснення ефективної сучасної державної регіональної політики.

Державна регіональна політика має здійснюватися на основі таких принципів: конституційності та законності; верховенства прав людини; єдності; комплексності; скоординованості; децентралізації; субсидіарності; доступності; пріоритетності та етапності; партнерства; програмності; відкритості; відповідальності; всебічної державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні.

На базі Концепції державної регіональної політики розроблено проект Концепції реформи місцевого самоврядування в Україні.

Автори цього документа виходили з того, що сьогодні можливі такі варіанти розв'язання проблеми.

Варіант 1. “Проведення реформи місцевого самоврядування без проведення реформи адміністративно-територіального устрою”.

Пропонується реформування відносин та розподіл повноважень здійснювати поступово шляхом підготовки змін до діючих законодавчих актів щодо місцевого самоврядування без змін в адміністративно-територіальному устрої. Зокрема, при цьому пропонується посилити матеріально-фінансову базу місцевого самоврядування шляхом введення податку на нерухомість.

Недоліки:

- залишається інфраструктурна недостатність більшості існуючих територіальних громад;

- посилюється ризик інституційної неспроможності більшості територіальних громад, особливо, сільських в прийнятті непопулярних рішень в частині оподаткування.

Децентралізація влади без зміни адміністративно-територіального устрою була здійснена на початку 1980-х років у Франції, і ця країна зараз має значні проблеми в розвитку публічного сектору. Значно кращими є успіхи Польщі, де на початку 1990-х років було створено територіальну основу самоврядування - гміну і після цього наділено її відповідними повноваженнями, що можуть бути ефективно реалізовані. В 1999 році там був здійснений другий етап реформи місцевого самоврядування - створення самоврядних повітів та воєводств, однак цьому знову ж таки передувала адміністративно-територіальна реформа - створення повітів і воєводств з параметрами, які забезпечують виконання покладених на них функцій.

Варіант 2. Посилення ролі регіонів.

Вказаний варіант передбачає децентралізацію влади до регіонального рівня. При цьому створюється повноцінне регіональне самоврядування з власними фінансовими ресурсами та високим рівнем місцевого нормотворення, аж до видачі актів, що мають статус місцевих законів. Позитивним елементом цього варіанту є високий рівень диверсифікації ризиків прийняття рішень обласними органами влади. Це актуально з огляду на сучасну політичну кризу у Верховній Раді України.

Потенційні загрози:

За слабкості державних інституцій та відсутності традиції сталого державотворення в Україні надання завеликих повноважень регіональному рівню загрожує дезінтеграції України. Крім цього, насправді обласні еліти не є достатньо сильними для вирішення проблем організації надання публічних послуг населенню та вирішення реальних питань розвитку територій. В першу чергу зусилля будуть спрямовані на інституалізацію зовнішніх атрибутів регіонів та прийняття рішень, що роз'єднують суспільство, однак є дуже зручними для задоволення вузько­партійних інтересів. В першу чергу очікується педалювання питань, що знаходяться в ірраціональній площині: наприклад релігії, національності, мови

Наслідки непродуманої політики регіоналізації держави бачимо на прикладі Бельгії Іспанії, що мають проблеми з проявами сепаратизму. Прикладом успішної реалізації регіональної політики в унітарній державі великого розміру можна вважати Францію, де розширення повноважень регіонів було здійснено лише в 1990-х роках, після того, як протягом двох століть після адміністративно-територіальної реформи Наполеона було сформовано цілісну націю.

Варіант 3. Комплексне реформування відносин у місцевому самоврядуванні. Дана пропозиція передбачає проведення реформи місцевого самоврядування у комплексі із реформою адміністративно-територіального устрою. Основою реалізації даного варіанту є ідея формування економічно спроможних територіальних громад як первинного рівня місцевого самоврядування одразу на новій територіальній основі. Така формула створює передумови для створення дієздатних громад, оптимізації територіальних основ врядування.

З огляду на нинішні реалії потрібно дати обґрунтоване конституційне визначення громади, яка має подвійну природу - адміністративно-територіальної одиниці і певної територіальної спільноти.

Така громада отримає нові ресурси розвитку у вигляді юрисдикції на збільшені прилеглі землі та істотних власних надходжень від їх місцевого оподаткування до відповідних бюджетів. Це дасть можливість забезпечити надання якісних послуг громадянам на найнижчому рівні.