Сторінка
2

Вплив поствиборних процесів на стан системи територіальної організації влади

Тенденції поствиборного періоду не несуть прямої загрози демократії. Однак у сукупності вони створюють нову якість, об'єктивну основу для послаблення всієї інституціонально-політичної системи, виникнення постійного відновлення конфліктів на субнаціональних рівнях територіальної організації влади. Логіка поствиборного процесу зумовлює такі конфлікти в регіонах:

· протистояння між обласними державними адміністраціями (ОДА) та обласними радами, які мають політичний та ідеологічний контексти (яскравими прикладами є Харківщина та Херсонщина). Голови ОДА, які представляють одну політичну силу, не знаходять підтримки своєї політики у представницьких органах місцевого самоврядування, більшість у яких сформована у складі інших політичних сил. Винятком є окремі регіони (Донецька, Луганська області, АР Крим, Севастополь), де ситуація характеризується монополізмом однієї політичної сили, а боротьба різних угрупувань всередині цієї політичної сили не має публічного характеру;

· протистояння між міським головою та міською радою, яке зумовлюється їх різною партійною приналежністю. Політичні угрупування, що не змогли провести на посаду міського голови свого кандидата, намагаються усунути діючих міських голів шляхом переформування більшості у радах або через місцеві референдуми (Київ, Дніпропетровськ, Харків, Чернігів, Черкаси).

Регіональні конфлікти зумовлюють тенденцію розходження інтересів центру і регіонів. Це знаходить своє відображення у боротьбі центру за політичний вплив на регіони й у конкуренції економічних інтересів на місцевому рівні.

У такий спосіб логіка поствиборного процесу негативно вплинула на стан місцевого самоврядування в цілому. За час, що минув після виборів–2006, парламент та місцеві представницькі органи влади здебільшого займалися боротьбою за політичний вплив, реалізацією вузькокорпоративних бізнес-інтересів, а не виконанням передвиборчих програм. Інституціональним підґрунтям цих негативних процесів є недосконалість політичної, конституційної, виборчої систем, що поєднується з суб'єктивними факторами — низьким рівнем політичної культури політиків центрального та місцевого рівнів, відсутністю установок політичних сил на досягнення компромісу, зневагою до чинного законодавства, перевищенням влади, самочинством, маніпулюванням інтересами виборців. Поширилась практика розбазарювання комунальної власності, передусім — землі, яка є основним багатством сільських та селищних громад. Місцеві чиновники безкарно проводять безпрецедентну передачу землі до приватних рук, ігноруючи всі норми закону і моралі. Україна втрачає найкращі землі, які незаконно виводяться з реєстру сільськогосподарських земель.

Сьогодні став очевидним факт розриву між реальними проблемами населення (зайнятістю, освітою, соціальним забезпеченням, медичним обслуговуванням тощо) та політикою місцевих рад. Органи місцевого самоврядування втрачають своє природне призначення вирішувати проблеми місцевого значення. Посилюється тенденція зростання рівня корупції в органах місцевої влади. Стан боротьби з корупцією в регіонах є вкрай незадовільним.

Зазначене вище дає підстави для висновку, що чинна в Україні територіальна організація влади, принципи формування місцевих представницьких органів не відповідають стратегічному курсу руху держави до демократії та європейських стандартів належного врядування[1]. Влада на всіх рівнях територіальної організації залишається закритою і відірваною від суспільства та від потреб територіальних громад.

Влада на місцях керується не стільки інтересами громади, скільки інтересами центральної влади та/або власними егоїстичними інтересами. Це загалом визначає те, що місцеве самоврядування не може виконувати конструктивні функції залучення громад до політичних процесів державного будівництва, формувати середовище «цивілізованих» партійних вертикалей по вісі «центр – регіони», слугувати інструментом досягнення політичної стабільності в країні.

Ці фактори стали гальмом у проведенні соціально-економічних і політичних реформ, ефективної державної регіональної політики.

Мають місце й інші причини неефективності місцевої влади, які пов'язані, зокрема, з відсутністю фінансових та матеріальних ресурсів, необхідних для виконання делегованих та самоврядних повноважень, наявністю значних диспропорцій у стані соціально-економічного розвитку та ресурсному забезпеченні територіальних громад, недотриманням на практиці принципів організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування. Зазначені проблеми можуть бути вирішені значною мірою за рахунок вдосконалення системи муніципальних виборів, призначених для оновлення депутатського корпусу. Однак, слід врахувати при цьому, що виборча система не є суто технічним інструментом, а виступає однією з ключових складових цілісної інституціональної конструкції. Тому процес формування дієздатних місцевих рад має бути поєднаний з реформою адміністративно-територіального устрою. Перегляд муніципальної виборчої системи ще до проведення реформи адміністративно-територіального устрою держави не приведе до бажаних результатів. По-перше, для формування ефективної місцевої влади через механізм виборів необхідно позбутися ситуації, за якої в адміністративних межах однієї територіальної громади знаходяться інші населені пункти, територіальні громади яких також створюють власні органи місцевого самоврядування. По-друге, потрібно впровадити принцип повсюдності місцевого самоврядування. По-третє, є нагальна потреба ліквідувати значні диспропорції у чисельності населення однопорядкових адміністративно-територіальних одиниць з тим, щоб виборці мали адекватне представництво в регіональних органах влади.

Система формування місцевих рад має узгоджуватись з можливістю представництва регіональних інтересів у парламенті. З цієї точки зору є доцільним створення верхньої палати парламенту, що потребує серйозного професійного та громадського обговорення.

Кардинальних змін потребують принципи формування обласних та районних рад. Вони мають представляти спільні інтереси територіальних громад, а не тільки політичні інтереси. Якісний склад місцевої ради значною мірою залежатиме від персоніфікації пропорційної виборчої системи.

Назріла необхідність розмежувати у часі вибори до парламенту та до місцевих рад. Ця установка, як свідчить публічна полеміка, розділяється всіма політичними силами.