Сторінка
1

Інформаційне суспільство – вектор розвитку української держави

На рубежі 1980-90-х років реальні досягнення у галузі інформаційної економіки та інформаційних технологій у країнах - провідних центрах постіндустріального етапу розвитку, засвідчили, що футурологічні прогнози теоретиків інформаційного суспільства (далі - ІС) 1960-70 – х років мають реальну перспективу втілення в суспільне життя, й тому визначають нагальну необхідність конкретних заходів з його побудови. Термін “ІС” сьогодні застосовують для характеристики системних змін, які відбуваються в різних сферах суспільного життя. В офіційних міжнародних програмних документах він ототожнюється з демократичним суспільством, в якому інформація та інформаційні технології слугують не лише технологічному розвитку, але й забезпеченню свобод та прав громадян. Його широко використовують в наукових дискурсах для характеристики нового типу соціальної організації, в суспільній практиці, в тому числі в практиці публічного управління (державного управління та місцевого самоврядування).

Провідні держави світу зайняли активну позицію щодо формування ІС. Вони визначили політику і сформулювали стратегію його побудови і розвитку. До цього процесу залучилась Україна як держава, що задекларувала свій розвиток на засадах демократії. Побудовою ІС в Україні опікуються як держава так і громадські організації, які виконують пропагандистські та експертно-аналітичні функції.[1] Завдяки спільним зусиллям Україна сьогодні представлена у впливових міжнародних організаціях.[2] Питання побудови ІС є одними із пріоритетних у відносинах України та Єврокомісії.

Актуальність цієї проблематики привернула увагу багатьох дослідників проблем інформаційної сфери, які присвячують свої роботи дослідженню процесів, що стосуються інформатизації органів публічного управління, в цілому українського суспільства, формування засад національної стратегії розвитку ІС, необхідної інформаційної культури, створення та використання національних інформаційних ресурсів[1; 2; 4; 5; 8]. В цій статті ми спробуємо з'ясувати, на якому етапі знаходиться українська держава на шляху до ІС, та які основні недоліки є у стратегічних підходах до реалізації цього вектору розвитку.

ІС – багатоаспектне поняття, що допускає можливість багатьох визначень. Ми наведемо одне з них, в якому більш конкретно фіксуються його ознаки. ІС – об'єктивно зумовлений ступінь розвитку людства, на якому електронні інформаційні ресурси визнаються найбільш значущими ресурсами, виробництво та споживання яких є найважливішим видом суспільної діяльності. Виходячи з цього виділяються такі основні ознаки ІС як: формування та функціонування інформаційної економіки[3]; високий рівень інформаційних потреб членів суспільства та спроможність їх задоволення основної маси населення; високий рівень інформаційної культури; вільний доступ кожного члена суспільства до інформації, окрім ситуацій, пов'язаних із безпекою особистості, суспільних груп та всього суспільства [4, с. 6-7]

Матеріально-технічною основою формування зазначених ознак суспільства є ТІС (Інтернет, мобільна телефонія, супутниковий зв'язок, інформаційні і комунікаційні системи та технології). У сучасному світі ТІС відіграють роль універсального та багатофункціонального інструменту розвитку держави і суспільства. ТІС прямо чи опосередковано застосовуються в усіх сферах діяльності. Зростання ролі ТІС пов'язано із посиленням тенденцій глобалізації, інформатизації, зростанням інформаційних потреб та необхідності їх задоволення. ТІС надає широкі можливості для розвитку найбільш важливих сфер суспільної діяльності. Це, зокрема: у публічному управлінні - E-Government; в економіці – е-комерція; в науці – е-дослідження; в освіті – е-освіта (дистанційне навчання); в побутовій сфері – використання смарт - карток для проведення електронних платежів за комунальні, медичні, інформаційні та інші послуги.

Найінтенсивніше зростає роль інформації в сфері економіки. ТІС значно прискорює і водночас здешевлює будь-які економічні операції та трансакції, стимулює виробництво інтелектуальних продуктів, сприяє організаційним інноваціям. На цьому етапі розвитку людства ТІС визначають економічну продуктивність та конкурентоспроможність фірми, регіону, нації. Глобальна інформаційна мережа, яка об'єднує економічних агентів з різних видів діяльності – виробництва, споживання, циркуляції товарів та послуг, а також елементів економічного процесу – праці, капіталу, ринків, інформації та технологій, створює принципово нову основу для функціонування економіки, яку М. Кастельс називає інформаціональною, на відміну від своїх попередників, які називали її інформаційною. Цим він підкреслює, по-перше, що інформація та знання стали прямою продуктивною силою матеріального виробництва, а не тільки елементом виробничого процесу, по-друге, нерозривний зв'язок між розвитком економіки та глобалізацією, яка базується на новітніх досягненнях в галузі інформаційно-комунікативних технологій. Й хоча міжнародна економіка ще не є глобальною, основна тенденція її формування спирається на принцип глобалізму. Нерівномірність глобалізації в масштабах планети визначається різними можливостями країн та регіонів доступу до інформаційних технологій. В сучасному світі це стає також однією із основних причин їх нерівності в різних аспектах суспільного життя як у масштабах планети, так і в масштабах окремої країни, регіону.

Рух від індустріального етапу розвитку до інформаційного має технологічні, соціально-економічні, культурні та психологічні виміри. Як зазначають дослідники, з технологічної точки зору Україна, незважаючи на наявність ряду проблем, має певні успіхи. Розширюється інформаційна інфраструктура, яка об'єднує комп'ютерні мережі публічних органів управління, підприємств, банків та інших комерційних організацій, формується ринок вітчизняних телекомунікацій, інформаційних технологій, продуктів та послуг. Таким чином, українська держава в суто технологічному аспекті вже має основні ознаки сучасного ІС. Сьогодні активно розробляється проблематика впровадження інформаційної системи “електронне врядування” в державне управління (E-Government) [2; 8]. Держкомзв'язку, що відповідає за створення та розвиток технологічної бази переходу до ІС, підготував Загальнодержавну Програму “Електронна Україна”. Альтернативний варіант запропонувала Громадська Робоча Група “Електронна Україна”, яка вважає, що її варіант більше відповідає потребам сьогодення [9]. Урядом у жовтні 2002 року затверджена “Концепція розвитку зв'язку України до 2010 року”, розглядаються варіанти розширення можливостей колективного доступу до мережі Інтернет [13]. Поступово розширюється список органів місцевого самоврядування, які використовують Інтернет в управлінських цілях та забезпечення прозорості своєї діяльності[1].