Сторінка
4

Середньострокові перспективи реформування місцевого самоврядування та деякі пропозиції муніципальної громадськості

В березні 2007 р. набуває чинності нинішня редакція Закону про держзакупівлі.

Обов'язковість встановлення замовником вимог з надання тендерного забезпечення та забезпечення виконання договору, дозволу на участь у торгах лише тих осіб, які внесені у Каталог учасників процедур закупівель призвели до зменшення кола потенційних учасників торгів, відсутності належної конкуренції серед учасників торгів у зв'язку з великими витратами коштів і складністю оформлення відповідних документів. Як наслідок, замовники змушені закуповувати продукцію за зниженою якістю, а малий та середній бізнес навіть не має змоги брати участь у процесі держзакупівель.

Можливість оскарження дій замовника особою, яка навіть не виявила бажання брати участь у тендері, фактично дає право сторонньому учаснику ринку або фізичній особі маніпулювати ходом проведення торгів, що викликає затримку проведення тендерів і, як наслідок, зрив у постачанні життєво необхідної продукції.

Розширення функцій Тендерної палати України, відсутність дієвого механізму контролю з боку держави за її діяльністю стали причиною повної комерціалізації сфери державних закупівель та маніпулювання діями замовників, що суперечить нормам і принципам міжнародного законодавства.

Значення проблеми для бюджетів місцевого самоврядування, для організації всієї роботи у 2008 році полягає в тому, що відповідно до процедур про держзакупівлі, як правило, витрачається близько третини запланованих коштів, записаних у видатковій частині бюджету України. Разом з коштами місцевого самоврядування ринок закупівель держструктур у 2007р. це оцінювалося у понад 120 млрд. грн.

Нецільове використання коштів або хабарі за нинішнього законодавства у сфері держзакупівель становлять до 10% цієї суми. За таких умов подолання корупції не є можливим.

Пропозиції щодо поліпшення стану справ:

1. Максимально спростити процес державних закупівель.

2. Відновити єдиний контролюючий орган центральної виконавчої влади у сфері державних закупівель.

3. Посилити роль державних органів на національному та місцевому рівнях.

4. Декомерціалізувати сферу держзакупівель.

6. Унеможливити участь третіх сторін, таких як Тендерна палата, комерційних структур в процедурах закупівлі, виключити згадування про них в законі.

7. Спростити процедури публікації оголошень про закупівлі та про переможців, здійснювати їх лише державними органами.

На першому етапі пропонується повернутися до попередньої редакції Закону, що діяла до початку 2005 року, зупинивши дію чинної редакції Закону.

3.4. Шляхи розв'язання проблем ефективного управління земельними ресурсами, регулювання забудови міст.

Земля є одним з головних ресурсів держави в цілому та кожної з територіальних громад, ефективне використання якої може забезпечити вирішення ключових задач їх розвитку.

Земля є найбільш інвестиційно-привабливим ресурсом і тому одним з головних об’єктів позазаконних та корупційних дій. Операції з землею забезпечують надвисокі прибутки і тому ця сфера є однією з найбільш корумпованих в країні, але держава та місцеве самоврядування практично втратили контроль за додержанням вимог законодавства в цій сфері.

Місцеві бюджети через неефективне використання земель втрачають мільярдні суми. Подолання цього може забезпечити вирішення задач регіонального розвитку та місцевого самоврядування.

Головною причиною вказаних недоліків є практично повна втрата державного та громадського контролю за процесами землекористування. Земельний кодекс України, інші законодавчі акти, укази Президента України, постанови Уряду, рішення РНБО з цього питання ігноруються. Це ж стосується і генеральних планів населених пунктів, які ж до того в більшості застарілі.

Подальше збереження негативних тенденцій в землекористуванні не тільки підриває фінансово-економічну базу регіонального розвитку та місцевого самоврядування, але й загрожує політичній, соціальній, економічній та екологічній стабільності в країні. Тому подолання таких тенденцій має стати одною з базових задач всіх органів влади в центрі і на місцях, всього суспільства.

Ряд авторитетних експертів муніципального руху вважає, що Закон України “Про державний земельний кадастр”, ухвалений Верховною Радою 20 березня 2007 року міг би змінити ситуацію на краще. Проте він не був підписаний Президентом України. Понад те, тривають спроби ще більше обмежити повноваження органів місцевого самоварядування у сфері земельних відносин. Деякі експерти виступають проти монополізації ведення кадастру державними земельними органами. На їхній погляд, це позбавить місцеві ради можливості виконувати свої конституційні повноваження щодо розпорядження землями та регулювання земельних відносин на відповідних територіях, приведе до порушення ст.ст.13, 19, 140, 142 Конституції України та положень Європейської хартії місцевого самоврядування щодо прав територіальних громад. Тому пропонується у нормативному порядку заборонити місцевим державним адміністраціям вирішувати земельні питання без згоди відповідних місцевих рад.

Для розв’язання проблем, пов'язаних із землекористуванням, Верховною Радою, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування у 2008-2009 рр. має бути значно підвищена роль планування території (особливо генеральних планів сіл, селищ, міст) як ефективного засобу державного регулювання її використання, яке дає змогу, враховуючи всі впливаючи на територіальний устрій чинники, взаємоузгодити в цьому важливому питанні сьогодення та прогнозовані інтереси особистості, суспільства і держави, центру, галузей і адміністративно-територіальних одиниць.

Важливим засобом вирішення проблем у сфері землекористування є також імплементація вирішень Генеральної схеми планування території України, розроблення та реалізація схем планування території на регіональному рівні та Генеральних планів населених пунктів, що дозволить перейти від ситуативної до системної моделі управління їх розвитком, встановлення (уточнення ) їх меж.

Необхідне здійснення на різних рівнях системи взаємопов’язаних заходів.

До них відносяться:

· проведення (корегування) грошової оцінки земель населених пунктів;

· обов'язковість продажу земельних ділянок державної або комунальної власності на конкурентних засадах;

· віднесення земельного податку до складу доходів, які закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування;

· запровадження податку на земельні ділянки, які надані (придбані) юридичними та фізичними особами, але не використовуються за призначенням;

· формування реєстрів проблемних та інвестиційно-привабливих земель та визначення умов їх використання;

· надання прав органам місцевого самоврядування самим встановлювати порядок визначення ставок земельного податку;

· спрощення та демократизація процедур надання дозволів на придбання (оренду) земельних ділянок та на будівництво;