Сторінка
5

Середньострокові перспективи реформування місцевого самоврядування та деякі пропозиції муніципальної громадськості

· розробка та запровадження процедур, які забезпечують в інтересах територіальної громади обмеження прав на земельні ділянки (стаття 111 Земельного кодексу України);

· розробка та запровадження порядку забудови і іншого використання на договірній основі земель спільних інтересів суміжних територіальних громад та встановлення режиму їх використання (стаття 19 Закону України "Про планування і забудову територій");

· підготовка та ліцензування спеціалістів з нормативної та експертної оцінки земель;

· забезпечення реалізації в повному обсязі прав органів місцевого самоврядування на регулювання земельних відносин (стаття 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні");

· завершення інвентаризації землі;

· прискорення на демократичній основі з урахуванням інтересів місцевого самоврядування розмежування земель державної та комунальної власності.

4. Особливе значення для підвищення ефективності використання земель територіальних громад, спрощення процедур одержання прав на земельну ділянку і дозволів на будівництво, інтенсифікації інвестиційної активності матиме запровадження відповідно до Закону України “Про планування і забудову територій” місцевих правил забудови (зонингових правил). В складанні цих правил, які містять визначений перелік переважних і допустимих видів та єдиних умов і обмежень забудови земельних ділянок окремих зон міста, приймають участь всі місцеві органи державних інституцій, які сьогодні багаторазово розглядають і погоджують будівельні проекти.

Важливою задачею органів місцевого самоврядування є забезпечення розроблення у 2008-2010 рр. генеральних планів населених пунктів. Доцільним є і першочергове складання зонингових правил для найбільш інвестиційно привабливих поселень та їх частин.

Негативний досвід останніх років засвідчує необхідність налагодження дієвого громадського контролю за діями органів місцевого самоврядування в сфері землекористування. Тому доцільно не рідше одного разу на рік проводити громадські слухання з цього питання, за результатами яких можуть бути ініційовані рішення щодо дострокового припинення повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Неможливо уявити собі місцеве самоврядування, яке б не займалося регулюванням забудови населених пунктів.

Шляхи до трансформації виправлення існуючої ситуації, до закріплення та розвитку архітектурно-просторової самобутності та соціокультурної повноцінності кожного з міст та регіонів України пролягають через поєднання зусиль муніципального та державного управління на вирішенні цих дуже непростих проблем. Це потребує володіння найсучаснішими гуманітарними технологіями і, відповідно, відмови від так звичного для нас управлінського кустарництва.

У галузі регулювання міської забудови, охорони та відновлення пам’яток містобудування та архітектури треба здійснити низку організаційних заходів, спрямованих на пристосування систем управління міським розвитком до умов ринкового господарства, приватної власності та муніципальної демократії:

– прискорити створення та запровадження в усіх містах та регіонах систем зонінгового регулювання забудови;

­– розробити та впровадити до повсякденного управлінського використання комп’ютеризовані містобудівні кадастри для усіх населених місць;

– створити систему постійного оновлення кадастрової інформації, зробити цю систему прозорою та доступною як для забудовників, так і для жителів;

– запровадити позицію «міських реставраторів», незалежних від місцевих владних органів та не пов’язаних з ними і підпорядкованих безпосередньо центру;

– створити як доповнення до цієї позиції виконавчі підрозділи, що забезпечують діяльність з охорони пам’яток і відповідну контрольно-наглядову вертикаль;

– відкрити всеукраїнську державно-муніципальну програму охорони та відновлення пам’яток;

– у її рамках забезпечити моніторинг за наданням повноцінного правового статусу реєстрам пам’яток загальнодержавного та місцевого значення та їх охоронним зонам.

3.5. Участь громадськості в міжмуніципальному співробітництві, формуванні системи належного місцевого врядування в Україні.

Розвиток місцевої демократії в Україні проголошено одним з пріоритетних завдань держави. Без участі громадськості у становленні місцевого самоврядування в цілому, у формуванні системи доброчинного, належного місцевого врядування, у міжмуніципальному співробітництві, без взаємодії з громадянським суспільством цей розвиток не можливий[1].

Як уже зазначалося вище, конституційні та законодавчі зміни 2004 року (1-ий етап, так званої, „політичної реформи”) призвели до того, що політичні партії стали головними суб’єктами влади як у центрі, так і на місцях, стали основними утримува­чами й розпорядниками публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). Сьогодні са­ме вони визначають, хто буде кандидатом у депутати законодавчого органу – Верховної Ради України, саме вони висувають кандидатури депутатів у представницькі органи - обласні, районні та міські ради. Фактично партії вирішують кадрові питання, починаючи від Кабінету Міністрів до виконкомів рад усіх рівнів.

Але, сучасні політичні партії в Україні виявилися не готовими до здійснення державних завдань, до ролі, що вони поклали на себе через ухвалення відповідних законодавчих актів. Вони хронічно неспроможні забезпечити навіть своє належне представництво у всіх дільничних виборчих комісіях під час виборчих кампаній, якісний склад висуванців на виборні посади депутатів усіх рівнів. Партії не змогли запропонувати виразне стратегічне бачення розвитку України, шляхів та результатів цього розвитку хоча б на середньострокову перспективу. Вони не ставлять собі за завдання реалізувати українську конституційну мету, задекларовану у статті 1 Конституції України: „Україна є . демократична, соціальна, правова держава.”