Сторінка
6

Середньострокові перспективи реформування місцевого самоврядування та деякі пропозиції муніципальної громадськості

На жаль, такої стратегічної мети жодна з парламентських політич­них партій не визначала у своїх про­грамах, як на виборах-2006, так і на виборах 2007 року. Тим більше, це стосується і шляхів досягнення конституційної мети, наповнення її конкретним змістом. Уся увага українського політикуму зосереджена на поточних проблемах підвищення соціальних стандартів та визначенні подальших перспектив у сферах військової та зовнішньої політики. Проблеми демократії і правової держави не є для наших партій актуальними. Сучасні українські політичні партії за традицією часів минулої суспільної системи налаштовані по-патерналістському до суспільства, не мають наміру задіяти його потенціал. Суспільство для них є лише об’єктом діяльності, а не суб’єктом взаємодії і, тим більше, не партнером у розв’язанні суспільних проблем. Мабуть, саме тому виборча партійна програматика фактично не містить пропозицій щодо системного сприяння розвитку в Ук­раїні громадянського суспільства та мобілізації суспільного потенціалу до розв’язання проголошуваних партіями завдань.

Місцеве врядування має стати доброчесним

Участь громадськості у прийнятті рішень пов'язують з поняттям “доброго (доброчесного) місцевого врядування” («Good Urban Governance», англ.)[2]. «Доброчесне місцеве врядування – це сума безпосередніх взаємовідносин громадян, публічного та приватного секторів, планування та управління спільними справами міста». Доброчесне місцеве врядування – це визначення загальної стратегії розвитку територіальної громади, його цілей на найближчий період; встановлення пріоритетів та вироблення моделі й механізмів координації місцевої політики, визначення структур – основних стейкхолдерів (зацікавлених сторін) і партнерів; вироблення політичного консенсусу, досягнення суспільної згоди.

Одним із головних способів формування належного місцевого врядування на сучасному етапі розвитку має стати запровадження на локальному рівні новітніх соціально–управлінських практик, узгоджених із світовими стандартами. Цей процес нерозривно пов'язаний з інноваційними процесами на локальному рівні, який потребує підвищення ролі наукових факторів у локально-регіональних процесах і активізації психологічного, творчого потенціалу не тільки муніципального й регіонального управлінського персоналу, але й рівня соціальної активності та причетності членів територіальної громади до вирішення питань місцевого значення.

У 2008 році має підвищитись роль громадських функціональних організацій, які працюють у сфері територіального розвитку. Це організації, які спеціалізуються на наданні консалтингової допомоги органам місцевого самоврядування й займаються впровадженням знання в практику діяльності органів місцевого самоврядування.

Для ефективного функціонування суб'єктів муніципального консалтингу різної спрямованості мають скластися певні інституціональні практики, що базуються на сприятливих правових нормах, нових традиціях та усталених формах співробітництва між владою та суб’єктами суспільства – організаціями різної форми власності. Інакше кажучи, мають відбутись процеси інституціоналізації консалтингової форми діяльності.

3.6. Конкурентоспроможні громади – запорука сталого економічного розвитку України[3].

Нині Україна, як і більшість територіальних громад, розташованих в нашій державі, є неконкурентоспроможними. Вони катастрофічно втрачають позиції в рейтингу Всесвітнього економічного форуму. Лише протягом минулого 2006 року їх місце знизилося на 10 позицій.[4]

Між тим очевидно, що нам необхідно у стислі терміни відповісти на виклики глобалізації і кардинально змінити засади свого конкурування у світі, оскільки резерви факторної конкурентоспроможності або вже вичерпали себе, або вичерпають у середньостроковій перспективі. Водночас, лідери рейтингів конкурентоспроможності досягли такого рівня, за яким країни в цілому і окремі громади можуть підтримувати високий рівень доходів і якості життя лише за допомогою якісно нової конкурентоспроможності свого бізнесу, а саме – наукоємності, вищої доданої вартості, новизни і унікальності виробленої продукції, енерго- та ресурсоефективних технологій і процесів.

Основними чинниками конкурентоспроможності є науково-технічний рівень виробництва товару та його якість, рівень маркетингу, рівень менеджменту, організаційно-технічний рівень виробничих процесів, фінансово-економічний рівень, рівень підготовки персоналу та рівень правового забезпечення діяльності фірм та громад в цілому. З огляду на це виникає питання: чи можуть окремі громади самотужки добитись вищого, ніж країна в цілому рівня конкурентоспроможності?

Ми вважаємо – можуть. Головними локальними факторами при цьому повинні стати: активність лідерів громади та самої громади, належні інституціональні зміни, вироблення ефективної стратегії розвитку, ліквідація перешкод для вільної конкуренції ідей та бізнесу, поліпшення в межах можливого інвестиційного клімату, боротьба з проявами корупції, земля та удосконалена інфраструктура, поліпшення освіти, тісне співробітництво органів місцевого самоврядування, бізнесу та громадських організацій, забезпечення необхідних бізнесові робочих кваліфікацій, застосування широкого спектра заохочень для впровадження підприємництва та інновацій.

Ключовим фактором успішного посилення конкурентоспроможності територіальних громад є перехід від конкуренції між ними до кооперації, співробітництва. Ця ідея як об'єднавча здобула визнання в Європі наприкінці ХХ ст. Сферами співробітництва можуть бути: екологія; інновації та проактивні стратегії тощо.