Сторінка
4
В російській науці класичною працею стосовно містицизму Калачакри є праця Ю.М. Реріха "До вивчення Калачакри", що доступна в багатьох перевиданнях та мережі Інтернет. Зокрема в ній зазначається, що існують і скорочені версії та коментарі вчення — Калачакрамулатантри, авторство яких приписується різним царям Шамбхали (наприклад, у ламаїстському зведенні буддиської доктрини "Канджур" такий шамбхалійський "короткий курс" Калачакри має заголовок "Бхагаван-Ваджрапанігухьябхідешатантрараджа"[xxiv].
Однією з важливих церемоній тібетського буддизму є “Посвячення Калачакри”. Її завжди проводить сам далай-лама. Ритуал складений в ХVІІІ ст. Далай-ламою VІІ (за версією ХV ст.). Спочатку здійснюється очищення місця, де буде створюватися мандала Калачакри, потім – медитаційні танці на цьому місці та підношення, саме Посвячення – коли двадцять монахів будують мандалу (розміром два на два метри) з тонкого кольорового піску та ритуал зруйнування мандали. Також відбувається восьмого числа третього місячного місяця “Дуйнхор-цам” – Цам їдама Калачакри – у вигляді ритуальних танців тібетських лам[xxv].
Їдам Калачакри зображаєься наступним чином: тіло його – синього кольору, він має чотири обличчя (біле, червоне, синє і жовте), три пари плечей, з кожного плеча виходять дві руки, що закінчуються чотирма долонями (всього – 24 руки). Його біла ліва нога – зігнута і наступає на Ішвару. Його права червона нога – витягнена і наступає на червоного Камадеву. Його довге волосся зав’язане у вузол на маківці, прикрашеній коштовністю, що виконує бажання, та півмісяцем. На ньому ваджарні (“алмазні”) прикраси та тигрова шкура (!) довкола талії. Великі пальці його рук – жовтого кольору, вказівні – білого, середні – червоного, мізинці – зеленого. Голову прикрашає Ваджрасаттва, що знаходиться між язиків полум’я п’яти кольорів. Оголена партнерка, прикрашена п’ятьма символічними прикрасами та обнімаюча їдама, Вішваміта – жовтого кольору. У неї 4 обличчя і 8 рук, з трьома очима на кожному обличчі. У неї права нога зігнута, а ліва випрямлена, що символізує її союз із Калачакрою[xxvi].
Калачакра — це також хронологічно–календарне “колесо часу” у його циклічному сприйнятті, воно пов’язується з буддиським вченням через ідею безкінечності часу, безкінечного ланцюга перероджень, замкнутого “колеса буття” з його шістьма світами. Вона охоплює собою малі 12-річні цикли, об’єднані у більші часові одиниці – 60-річні цикли. Калачакра як календарна система була введена у Тібеті в 1027 р. самим пандітом Соманатхою і вважається запозиченою у китайців, де його запровадження приписують Цінь Ші-хуанді в 2697 р. до н.е. (Японія запровадила його в 604 р.н.е., в Монголії – в ХІІІ ст.). В Індії проповідь Калачакри була розпочата тільки в Х ст. Цілупою (або Пітопою, Махакалачакрападою), котрий попав чарівним чином у Шамбхалу і там був посвячений. Повернувшись, він виклав це вчення вмахасіддхові (великому йогові) Наропа (935 – 1040), який став засновником в Індії монастиря Ламаюру білої богині Аптші секти дрікунг-кагью. За бонською хронологією в Індії трактати “Калачакри” були перекладені в 994 р. (967 р.н.е.).
Деякі дослідники співставляють калачакру з індуїстською астрономо-астрологічною доктриною Калавада та її іранською формою — зерваністською доктриною. "Кала" — "вищий принцип; відпочатково суще", як зазначає Ю. Реріх, а також система часових періодів у Калаваді перегукуються з одним із викладів Калачакри, її Аді-Буддою — вищим космічним принципом або відпочатковим Буддою та з її системою часових періодів[xxvii]. Традиція Кали (не плутати з Калі!) — "Кала-бхарата" виявляє паралель праслов’янському "Коловрат" (інд. Калавада ~ укр. Коловід, а семантично: *kala > *čelo "верх, чоло(-вік)").
Узагальнено, Калачакра, Шамбхала і мандала — образи спонтанного суспільства, яке “ . спиралося б на вільну, радісну приналежність кожного його члена як частки до того самого універсального тіла”[xxviii], “ . у відношенні до якого ми формуємо уявлення не як люди або емпіричні суб’єкти, а як такі, що освітлюються єдиним світлом і беруть участь у єдиному, не руйнуючи його єдності”[xxix].
Основний трактат цього вчення входить у перший том розділу ”Томда” в книзі “Ганджун“ (“Ганчжур”, одного з розділів тібетського канону буддійської літератури, кодифікованого у ХІV ст. тібетським вченим Будоном, 1230 – 1304 рр.). Начебто, вчення “Калачакримулатантри” пояснив цареві Сучандрі (Давасамбі) сам Будда Шакьямуні біля ступи Дханьятаката на півдні Арьяварти у 878 р. до н.е. (рік Води-Вівці; за тібетським варіантом Будда жив у 915 – 835 рр. до н.е., в той час як за індійскою традицією – в 623 – 549 рр. до н.е.; за європейськими вченими – 564/3 – 484/3 рр. до н.е.; щоправда, індійський проповідник буддизму Атіша, який жив у 982 – 1054 рр., провів у 1051 р. хронологічні підрахунки, за якими Будда Шакьямуні народився в рік землі-корови – в 2216 р. до н.е., а нірвани досяг в рік землі-дракона – в 2137 р. до н.е.). Повернувшись у Шамбхалу, цар записав почуте з вуст Будди і написав до нього коментарі з шістдесяти тисяч віршів. Через декілька століть цар Шамбхали Бадмагарв написав сутру “Цаме свігю” (dri med’od), а в Х ст. пандіт Цілупа/Зулуба (tzi lu pa) відвідав Шамбхалу і там вивчив напам’ять ці тексти та поширив їх у Індії. Цікаво, що ці твори містять у собі т.зв. “зурхайське” (rtzis) літочислення, яке ввів у 806 р. 11-й цар Шамбхали Рігден Джалга (rgyal dk‘a, Дурджайя): для отримання року “ери Джалга (Калачакри)” слід від року хіджри Мухаммеда (якого тібетці називають “медовий розум”) відняти цифру 182 [xxx].Тобто до 624 р. хіджри добавлявся 403 р. ери Калачакри, в результаті отримувався 1027 р. (вогню-зайця) за шестидесятирічном циклом “рабджун”, коли 12-м царем Шамбхали став Сур’я (Nyi ma)[xxxi].
Завантажити реферат