Сторінка
3
Самі ж монголи у своїх переказах розташовують Шамбалу на північ від “Центру Землі” – гори Сумбур-Ула (Меру?), тобто десь у Сибіру (< Сумбур)[xv].
Столиця Шамбхали – місто Калапа (санскр. “складена з частин”) чи Капата (киргиз. kala “селище, місто”, узбек. kala “російське місто”, туркм., азерб. gala “фортеця, місто”, тадж. kala “фортеця, укріплене поселення на пагорбі”, “місто”, груз., вірм., абхаз. kalak “місто”, осетин. galvan, galavan “фортечний мур”, “замок”, “палац”, кабард. «кьалэжь» —“стара фортеця”, “городище”, “курган, пагорб”, татар. kale, марійськ. ola, чуваш. «гыла» – “місто”, крим.-татар. kale, хінді kala, іран. kalot “фортеця”, “башта”, етрус. cala “поселення” тощо).
У саду Калапи цар Сучандра побудував палац – тривимірну “мандалу” (тіб. kilkor) Калачакри (“колесо часу”; тібет. dus ‘khor) – ототожнення макрокосмосу з мікрокосмосом, Всесвіту з людиною: все, що здійснюється у всесвіті, впливає на людину, тому, змінюючи себе (психічно і фізіологічно), людина змінює світ.
Сама ж мандала — це своєрідна і магічна діаграма, що використовується на практиці споглядання, і розташований у вигляді ієрархічної піраміди пантеон “богів”-їдамів (своєрідні істоти трансцендентного світу, “світу невидимого”, представники світу Ідей, що, по суті, є видом однієї з ієрархій ангелів як останніх розуміє іудаїзм, християнство, іслам), і просто блюдо для збирання жертвопринесень, що використовується у храмових службах.
Геометрична схема, що міститься в основі мандали, — коло, вписане у квадрат, котрий, у свою чергу, теж вписаний у коло. Це – архетипна форма освоєння простору людини, побудови універсальної моделі Всесвіту. Саме тому так близькі один одному храмові комплекси буддизму, християнства, ісламу, а також інших релігій, що в основу храмового будівництва будь-якої з них покладена одн і та ж ідея: храм – житло Бога, і тому він повинен виглядати як зменшена модель Всесвіту, котрий є творіння (або “еманація”) цього Бога. У буддизмі, поряд із храмами, функцію вертикальної моделі Всесвіту виконує “ступа”, в той час як мандала, звичайно написана у вигляді ікони, вважається горизонтальною моделлю Всесвіту, хоча її можна зобразити і скульптурно. Людина, здійснююча медитацію, думкою розташовує себе в центр мандали і в міру проходження різних стадій медитації наближує через народження Духа Пробудження Серця (БодхіЧітта) себе до злиття з божеством (їдамом), котре виступає як об’єкт медитації, для того , щоб внести більше гармонії у наш хаотичний світ, відновити рівновагу тонких елементів тіла, звільнитися від ментальних хвилювань та досягти Просвітлення і допомагати всім істотам, а через це – до досягнення Стану Будд — злиття з космічним Абсолютом[xvi]. " . Мандала — це не тільки диск (дкіл-кхор, по-тібетськи), але й будь-яка ікона з центральним образом, місяцем і сонцем. Це і бронзова статуетка чойчжина на солярному колі, і чортень, котрий у плані — суть мандала, і навіть цілий архітектурний комплекс"[xvii].
У монгольській мові слово "мандала" буквально означає "для жертвопринесень", а у переносному значенні — "місце (як правило, пагорб, вершина, гора), де приносять жертви духам —Богам", але також "відродження, світанок" . "[xviii]." . Мандала у ламаїзмі — одна з багаточисельних можливих форм підношення (або жертви). Ритуал такого підношення обріс масою метафізичних деталей і на їх грунт — суто релігійних обмежень. Наприклад теоретично мандала можуть бути піднесені тільки "трьом скарбам", тобто Будді, вченню, общині, з котрих логічним адресатом є Будда. Згідно сутр, навіть лами-втіленці (тобто лами в істинному розумінні цього слова) не мають права отримати мандала, бо вони є лише членами общини. У тантричному буддизмі всі лами гідні піднесення їм мандала, бо кожен включає у себе повну тріаду слова, думки і мови. Сенс жертвопринесення мандала виражено у фразі "Дім дарується Будді", що підтверджує вищезгадане трактування мандала як обителі божества"[xix].
Але слід погодитися, що " . Мандала — це не схема і не план космосу, як іноді вважається, мандала — це правило його створення, правило відтворення дій творців"[xx]. Мандала — " . це діаграма на подобу "квадратури кола", в центр котрого посередництвом магічного ритуалу закликається божество, виконуюче бажання медитуючого"[xxi].
Проте християнська ортодоксальна традиція дає, звісно, інше бачення практики “шамбалістів”: «Саме в Тібеті, у «Шамбалі» буддизм був сприйнятий у своєму тантричному різновиді як практика ритуального контакту із силами темряви. Цей стрімкий поворот до тантризму, у бік чародійства, всіляких забобонів та затуманеного символізму помітний у північному буддизмі (Махаяні, — О.Г.) з VІІ століття. Відтепер вважається, що “замість довгого ланцюга перероджень людина може досягнути нірвани через одне коротке таємне заклинання – дарані. Так вироджувався буддизм із філософської системи у звичайне чародійство”(Токарев С.А. Религия в истории народов мира.—М., 1964, с. 452.)” [xxii].
З Індії у Тібет вчення про Калачакру (тібет. “Дуйнхор”; свято "Дуйн-хор" буддисти школи гелугпа відзначають в травні) було принесене вченим монахом–пандітом Соманатхою, учнем якого був Бро-лоцзава ('Brolotsaba, ІХ ст.), наступником традиції якого був тібетський історик та автор коментарів до вчення Калачакри Будон-Рінчендуб (1290-1364). Також учень буддиського реформатора Цзонхави/Цзонкапи (Tsong-kha-pa, 1357-1419) був інший відомий коментатор Калачакри — Кхайдуб-Гелег-Балсанг (Mkhas-grub dge-legs dpal-bzang, 1385 -1438), автор багатотомного коментаря до Калачакри ('Grel-chen) і, як правило, всі подальші коментарі базуються на цій традиції.Історію поширення Калачакри до XV ст. розповідають "Блакитні Аннали" ("Дубтер-онбо", Deb-ther sngon-po, 1478), автором яких є Гой-лоцзава Шоннубал ('Gos-lotsaba gshos-nu dpal, 1392-1481). Про поширення ідей Калачакри в самому царстві Шамбхала розповідає Падма-Карпо ('Brug-padma Dkar-po) в праці "Chos-'Byung Bstan-Pa'i Padma Rgyas-Pa'i Nyin-Byed", уривки з якої перевів відомий угорський дослідник Ш. Чьома де Кьорьоші. А Klong-rdol bla-ma ngag-dbang blo-bzang (народ в 1719 р.) дає короткий опис царства Шамбали і поширення доктрини Калачакри.
Тібетологи вважають Калачакру однією зі складних систем буддійської тантри, що належить до класу Аннутара-йоги (тіб. RNAL-'BYOR BLA-MED RGYUD), найвищого типу йоги. Вважається, що практикуючий її досягає вищого рівня свідомості – “бодхі” і стає буддою в найкоротший період часу — вже в цьому житті. Калачакра-тантра поділяється на “зовнішню” (“екзотеричну”), “внутрішню” (“езотеричну”) та “альтернативну”. Тібетський вчений Геше Джампа Тінлей пояснює, що у “зовнішній” Калачакрі міститься ретельне пояснення зовнішнього світу, бо він тісно пов΄язаний зі світом внутрішнім. Начебто, вона описує колообіг галактик, рух планет, астрологію тощо. У “внутрішній” міститься знання про внутрішній світ – “канали”, “енергії” і т.ін. для використання в духовній практиці. Але основне положення Калачакри міститься у її “альтернативній” версії, котра є головною основою стосовно до “зовнішньої” та “внутрішньої”. Описи ж країни Шамбали, її історія і пророцтва про грядучу Шамбалінську війну – стосуються виключно “зовнішньої” Калачакри-тантри[xxiii].
Завантажити реферат