Сторінка
1

Психіка як "Внутрі-буття". Людина — вчинок — світ. С. Л. Рубінштейн (1898-1960)

Установленні вітчизняної психологічної думки особливу заслугу має видатний філософ і психолог С.Л.Рубінштейн. Він прожив в Ук­раїні понад 40 років, переїхавши до Ленінграда лише в 1930 р. В ук­раїнський період діяльності предметом уваги вченого була творча осо­бистість в її певній історичній ситуації. Рубінштейн приділив також вели­ку увагу розробці проблем логіки як теорії знання, цікавився віковими особ­ливостями мислення, його загальною філософсько-психологічною структу­рою. Крім того, Рубінштейн із запалом відгукувався на нагальні питання суспільного життя, займався проблемами формування людини нового, соціалістичного суспільства.

У статтях Рубінштейна ''М.М.Ланге" і "Принципи творчої са­модіяльності (До філософських основ сучасної педагогіки)" особливо ви­разно проходять думки про типи особистостей вчених-творців: один із них, за класифікацією Рубінштейна. не реалізує всі свої можливості через неви­черпність власного творчого потенціалу. Життєвий шлях такого вченого сповнений трагічних мотивів. Інший тип розкриває свої творчі здібності ще за життя і кардинальних зрушень у наукову теорію не вносить.

Рубінштейн розгортає низку ідей, що стосуються питань єдності свідомості та діяльності, діалектик» об'єктивності знання і творчої са­модіяльності суб'єкта. На його думку, вимога об'єктивності передбачає творчу самодіяльність суб'єкта, і об'єктивні знання ніяк не є продуктом па­сивного відображення світу, а містять в собі оригінальну позицію бачення автора. У названих працях уже містяться ідеї, які спеціально будуть розроб­лені Рубінштейном в його “Основах загальної психології (1940; 1946), пра­цях "Буття і пізнання" (1957). “Людина і світ" (1973).

Рубінштейн багато зробив для побудови радянської психології на мар­ксистських засадах. Він ішов до марксизму через оволодіння історією всесвітньої діяльності та психічної культури в цілому, яку досконало знав. Це дало вченому можливість уже в 30 —40-х роках сформулювати ідею основного логічного осередку психічної системи: дія-вчинок, іти прямою дорогою розробки ідей психологічного детермінізму до теорії психічного, що розуміється не як плоске відображення зовнішнього світу, а як “внутрі-буття", як іманентна властивість матерії.

"Основи психології" (1935) можна з повним правом вважати результатом наукової діяльності Рубінштейна в Україні, завершенням розробки тих курсів з психології, які він читав у навчальних закладах м. Одеси. Рубінштейн категорично виступав проти зведення поведінки людини до простої сукупності реакцій, підкреслюючи значення "більш або менш усвідомлених операцій або вчинків". Дія стає вчинком в міру того, як відношення дії діючого суб'єкта до самого себе і до інших людей як суб'єктів, саме будучи даним як відношення, піднявшись до плану свідомості, тобто перетворившись у свідоме відношення, починає регулюва­ти дію. Вчинок-дія постає в міру того, як формується самосвідомість. Ця методологічна установка дала змогу Рубінштейну підійти до побудови нової системи радянської психології.

Учений намічає таку методологічну лінію для побудови цієї системи: ре-акція-свідома дія або операція-вчинок. У зв'язку з цим діяльність пере­стає тлумачитись як проста сукупна реакція-відповідь на зовнішні подраз­ники середовища, — твердження, яке в той час завдавало нищівного удару по механістичних засадах рефлексології як офіційно визнаного напряму. Тлумачення діяльності має виходити далеко за мела цього напряму. Перед Рубінштейном постала вимога врахування суто психологічних зако­номірностей, визнання психологічного детермінізму. При цьому вчений ка­тегорично заперечував синтез біхевіористського та інтроспективного підходів у тлумаченні психіки.

С.Л.Рубінштейн являв собою непересічну особистість. Наукова чесність, моральна безкомпромісність, оригінальність мислення, цілісність натури — ось ті риси, які він проявляв у своїй науковій та викладацькій роботі. За словами професора Одеського університету відомого психолога М.М.Ланге, вже на початку своєї діяльності Рубінштейн яскраво продемонстрував свою здатність до живої філософської творчості, що стало можливим завдяки ґрунтовному оволодінню невичерпними багатствами світової культури.

Широко відомі праці Рубінштейна з історії філософії та психології. Вче­ний глибоко розробив проблеми зарубіжної та вітчизняної філософії і пси­хології, питання, пов'язані з великими революційними зрушеннями світової громадянської історії, вніс значний вклад у розробку історії української культури, у всесвітню бібліологію.

Вже в рецензії Ланге на наукову розвідку Рубінштейна. “Дослідження, що стосуються проблеми методу (Абсолютний раціоналізм)" зазначено фундаментальну обізнаність автора з історією, філософією, зокрема з учен­нями нового та стародавнього ідеалізму, з Кантом, Гегелем та Платоном, його вміння критично ставитися до цих філософій. У своєму "Curriculum vitae" Рубінштейн згадує про свої дослідження з питань гегелевого філософського методу, вказує, зокрема, на праці "Абсолютний та діалектичний раціоналізм і трансцендентальна філософія, "Філософія системи Г.Когана".

Рубінштейн підготував ряд видань, присвячених одеському періодичному друку за роки революції та громадянської війни, збірку “Нариси з бібліографії Ucrainicaya 1917 — 1927 pp.". Дослідник приділяв велику увагу складанню бібліографії українського письменства, порушував проблеми українського театру XIX — XX ст., а також української етнографії.

Великий інтерес Рубінштейна до україністики, до літератури й мови як загальнокультурного феномена тісно пов'язаний з видатним українським лінгвістом, етнографом, психологом О.О.Потебнею. Рубінштейн підкреслював в його працях надзвичайно тонкі спостереження над психікою людини, її мовою, зв'язками мови і психіки в цілому. Аналіз Потебнею міфу, з якого постають художня й наукова форми відображення світу, про­блем єдності мови та свідомості, ролі слова у створенні ряду систем, що охоплюють відношення особистості до природи, стали предметом спеціального історико-філософського та психологічного розгляду Рубінштейна. Він високо оцінив і далі опрацював історичний принцип, за­стосований Потебнею не тільки до зовнішніх мовних форм, а й до внутрішнього ладу мов. Великою заслугою Потебні Рубінштейн вважає його першу та єдину в своєму роді блискучу спробу на великому історичному матеріалі дослідити основні етапи розвитку мовної свідомості російського народу.