Сторінка
6

Психіка як "Внутрі-буття". Людина — вчинок — світ. С. Л. Рубінштейн (1898-1960)

ДО ІНШИХ.

Таке відношення існує лише через дію, і Рубінштейн тут використовує свої ідеї, які стали основоположними для радянської психології. Він не прагне доводити існування інших людей, вважаючи це емпіричним фактом. Цей емпіричний факт, зрештою, зводиться лише до того, що існують речі для здійснення комунікації (книги, газети, радіо, телефон і т. ін.), отже, існують і інші люди. Але речі комунікації можливі лише на основі дії ко­мунікації. В цілому людина включається в буття своїми діями, а дії пород­жуються ситуацією і потребами. Смисл людської дії Рубінштейн розкриває через встановлення безконечності світу і причетності до нього людини, че­рез споглядання його могутності й краси. Це не має якихось опосередковую­чих цілей, а є безпосередньо дана завершеність у собі.

Формула "людина-внутрі-буття" розкривається Рубінштейном через відношення конечного і безконечного. Проблему свідомості, свідомого способу існування він бачить у прилученні конечної людини до безконечно­го буття. Рубінштейн не звертає уваги на той факт, що коли мова йде про людину та її "внутрі-буття", то це останнє вже має всі атрибути безконечно­го. Можна сказати більш точно: і людина, і буття мають у собі і конечне, і безконечне. І саме переживання цієї суперечності складає творчий пафос людини в різних галузях її діяльності.

В усіх формах діяльності Рубінштейн хоче бачити їхній вчинковіш смисл, хоч послідовно цю точку зору не розвиває. Саме через вчинок, його психологічну природу вдається розкрити такі глибокі та складні відношення людини до дійсності, як відношення трагедійні, драматичні й комедійні. Головний смисл трагедійності існування Рубінштейн бачить у незаверше­ності звершення, чим повертається до особистісного тлумачення людської долі, до мечніковських ідей про ортобіоз, хоч праці самого Мечнікова не згадує.

Вчинок є актуальне відношення. А через відношення до речей, до людських предметів здійснюється взаємовідношення між людьми. На жаль, ідея вчинку обмежується проблематикою мотивації, хоч сама мотивація роз­глядається правильно в плані конкретизації детермінації.

Повертаючись до проблеми вчинків людини. Рубінштейн весь час гово­рить про мотивацію цих учинків, наполягаючи на тому, що вчення про мо­тивацію виступає як співвідношення внутрішніх умов з зовнішніми (співвідношення потреби з її об'єктом). Якщо ж, як указує Рубінштейн, кожна дія є вчинок, а дія як чуттєве є вихідним положенням, то з учинку слід було починати увесь трактат.

На жаль, структуру вчинку Рубінштейн не розкриває спеціально, а лише показує окремі компоненти вчинку: ситуаційні та мотиваційні відношення, реальне здійснення вчинку та його післядію. Зокрема, мо­тивація предметів і явищ та їхнього смислу для поведінки людини визна­чається як те, що детермінує поведінку. Правда, мотивацію можна також визначити і як об'єктивну детермінацію поведінки. Т це найбільше слід було зробити при встановленні переходу до проблеми цінностей та ціннісних регуляцій поведінки.

Рубінштейн встановлює один із важливих атрибутів учинку: моральний конфлікт — нерозв'язний. Морально-загальне неадекватне окремому випадкові. Це не дає морального розв'язання конфлікту, що криється в даній ситуації, слід віднаходити морально-конкретне в кожній ситуації. Проте ти не суперечить ця теза Рубінштейна його ж твердженню про те. що моральне відношення — це головним чином, а може бути, й виключно відношення "любовне"? Як тоді в любовному відношенні диференціювати загальне й конкретне?

Любов тлумачиться як утвердження буття людини. Тут мова йде про існування виключно для іншого, про неповторність коханої істоти, про те, що коханий існує в повноті свого буття. Нерозвиненість і незавершеність цих думок зводить такого роду міркування до рівня "антропологічних мрій". Любов є одне з моральних відношень, і останні в цілому мають безліч таких же важливих, як і любов, визначень. У справжньому психологічному смислі любов є лише атрибутом юнацького віку, і ті риси кохання, про які йде мова в трактаті Рубінштейна, мають прямий стосунок саме до юнацького кохан­ня.

Праця “Людина і світ " стала для Рубінштейна вершиною філософських роздумів. Читач робить висновок про те, що єдиною реальною дійовою зв'язкою між світом і людиною є саме вчинок. Діалектичний перехід лю­дини і світу — ось що таке вчинок. У такому разі він виступає універсальною категорією, і з нього слід починати і ним слід завершувати систему психології.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.