Сторінка
4

Психіка як "Внутрі-буття". Людина — вчинок — світ. С. Л. Рубінштейн (1898-1960)

Поза людиною, продовжує Рубінштейн. буття виступає тільки як фізична природа. Навпаки, "світ" передбачає як своє ядро світ, співвідносний з людиною, ось чому слід розкрити історичність цього світу.

Далі Рубінштейн подає визначення існування, вбачаючи його в діянні, а також у тому, щоб піддаватися впливам, взаємодіяти, бути дійсним, брати участь в безконечному вирі взаємодії як самовизначенні існуючих. У цьому Рубінштейн бачить процес детермінації, який виявляється основним у визначенні існування, яке розширюється до поняття лаптя. У розкритті спе­цифіки людського існування Рубінштейн подає надто загальні міркування і, зрештою, повертає читача до того визначення, яке було піддано критиці Специфіку людського існування він бачить у мірі самовизначення і визна­чення іншим. Специфічний характер самовизначення у людини пов'язується з наявністю свідомості.

Переходячи до конкретних психологічних проблем, Рубінштейн все ж не залишає онтологічну позицію. З цієї точки зору він пояснює сутність сприймання і мислення. "У сприйманні та дії відбувається безпосереднє зіткнення з "поверхнею" існуючого. Поверхня йде лінією взаємодії суб’єкта і об'єкта, за нею — безконечний процес взаємодії у сфері існуючого, об'єкта. На поверхні лише виступає підсумок різного роду взаємодій, який безпосередньо дано сприйманню і від якого відправляється мислення люди­ни. Перехід від сприймання до мислення є перехід від існуючого до буття сутності".

Сприйняти, за Рубінштейном. означає онтологуватися. включитися у процес взаємодії з існуючою реальністю, стати причетним до неї. У зв'язку з цим недолік мислення полягає в тому, що людина відходить від реальності у сферу ідеального. Проте хіба мислення не приводить людину до більш глибокого контакту з дійсністю, і саме на онтологічному рівні?

Взагалі до прерогативи чуттєвого перед мисленням Рубінштейн повер­тається щоразу при розгляді будь-яких питань онтології. Постановку питан­ня в цілому можна вважати правильною, проте абсолютизація чуттєвості вносить певний дисонанс у послідовність міркувань. Висунувши питання про походження дискретного, про його взаємні зв'язки, Рубінштейн показує характер причинності взагалі і психологічної насамперед. Тут він вислов­лює принципово правильні ідеї щодо зв'язку проблеми детермінізму з про­блемою мотивації. "Детермінація через мотивацію — це детермінація через значущість явищ для людини". Причинна включеність психічного у світ приводить до створення і "світу", і "природи". Це пояснюється тим, що бут­тя виступає як "світ", якщо розглядається система людей, речей і явищ, співвіднесених з людьми. Рубінштейн далі визначає світ як сукупність речей і людей, до якої входить те, що стосується людини і до чого вона має стосу­нок у силу своєї сутності, що може бути для неї значущим, на що вона себе спрямовує.

Такий "антропологізований" світ має смисл у тому розумінні і тією мірою, якою він наближається до поняття "мікросвіту" як людського зрізу "макросвіту". Все слід розуміти через спосіб існування людини, тобто через людський зріз як дзеркало Всесвіту. Визначення природи та інших способів існування, наприклад світу, за Рубінштейном, можна зрозуміти тільки через людину. Співвідношення природи та іншого статусу буття — предметного світу, створюваного людиною з матеріал)· природи, може бути зрозумілим тільки через спосіб існування людини. Якщо у Е.Голта американського неореаліста, зріз здійснюється тільки на основі свідомості, і вона сама є таким зрізом, то Рубінштейн додає суттєву рису: "Оскільки для марксизму основним способом існування людини є її існування як свідомої та діяльної істоти, як суб'єкта свідомості й діяльності, звідси із співвідношення з людським способом існування і можуть стати зрозумілими терміни "світ", "природа" як певні "онтологічні" поняття. Навіть час, який вважається в науці та філософії існуючим незалежно від людини і має свою самостійну плинність, пов'язується з позицією людського відліку. Час, який уявляється людині в переживанні, має об'єктивну основу. Час, який суб'єктивно пере­живається, — це не стільки уявний час, це не тільки неадекватне сприйман­ня його, а справжній відносний час життя або поведінки даної системи — людини. Цей людський час об'єктивно відображає плин лаптя даної лю­дини".

Така онтологація психічного робить його дійсним феноменом буття, активною силою, що формує образ світу. Рубінштейн тому послідовно, через глибокі пошуки підходить до ідеї "зрізу", "поверхні" явищ, які звернені до суб'єкта пізнання. У цьому світлі сприймання виступає як складова частина реальної взаємодії людини зі світом. Сприймання виступає як існуюче. Во­но береться не тільки як пізнавальний процес, а в його онтологічному ас­пекті, як світ сприймання, — подібно до того, як складна хімічна речовина є новою сутністю щодо її компонентів.

Рубінштейн знову знаходить привід, щоб розвинути ідеї "зрізу", "поверхні", "екрана". На цей раз у нього саме чуттєвість виявляється “поверхнею”, на противагу тому, що вона раніше виступала приматом, пре­рогативою. Це трапилось тому, що Рубінштейн — непомітно для читача, а може, й самого себе переходить у гносеологічний план. "У сприйманні та дії відбувається безпосереднє зіткнення з "поверхнею" існуючого. Чуттєва даність виступає як поверхневий план глибинних шарів існуючого, в які занурено об'єкт чуттєвого сприймання. На чуттєвій поверхні явищ представлено тільки сумарний результат глибинних процесів, взаємодій . У системі взаємодії, що включає і людину, результат внутрішньої взаємодії виступає на "поверхні", на "зрізі" взаємодій з людиною, як на екрані, що реєструє і демонструє результати внутрішніх взаємодій".