Сторінка
1

Психологія особистості. Клієнтцентрована терапія К. Роджерса (1902—1987)

Карл Роджерс у своїй теорії особистості виходить із того, що внутрішні труднощі клієнта — при відповідному втручанні терапевтичного характе­ру — мають потяг до зовнішнього вираження. Людина виявляє здатність до розуміння власного стану і до зміни установок. Цю терапію ще називають недирективною або розмовною.

Теорія Роджерса ґрунтується на змінах, які відбувалися з тими, кого він піддавав так званій клієнтцентрованій терапії, але теоретичні антеценденти слід шукати у представників аналітичного спрямування в психології. Тут є, зокрема, "ідеалізований" самообраз, який опрацювала К. Горні. Поступо­во С'Я", що виявляється у клієнтів, має зіткнення з ідеєю маски, персони (ідея К.Г.Юнга), а також з питаннями "вибіркової неуваги" або "це мене не стосується", за Г.Саллівеном. Близькість до останнього виявляється також у підході Роджерса до комунікації між клієнтом і терапевтом. В ідеї самоактуалізації є схожість з позицією Гольдштейна. Вудвортс віднаходить також точки зіткнення з теоріями Колкінса, Штерна, Дільтея.

Роджерс підійшов до вивчення проблем особистості під час керівництва навчанням дітей в Учительському коледжі при Колумбійському університеті в Нью-Йорку. Завдяки публікації роботи "Поради і психотерапія” (1942) та своїм лекціям він стає відомим дослідником, що запропонував нову техніку терапії ("непрямої"). Щоб допомога була дійовою, клієнт має глибоко увійти в себе. На цій основі відбувається відтворення здорової інтеграції його життєвого досвіду.

Концепція особистості Роджерса цілком ґрунтується на його терапевтич­ному методі. В загальному вигляді вона розкриває зіткнення між ор­ганізмом, що самоактуалізується та з готовністю відповідає на все, що є у феноменальному полі (щось схоже на "життєвий простір" К.Левіна), та "Я", що вибирає та відкидає стосовно себе певні риси у зв'язку з ціннісними орієнтаціями та соціальними нормами. Внутрішній конфлікт особистості, який не може бути подоланий нею самою, розв'язується за допомогою те­рапевта. Останній сприяє руйнуванню застійних та неадекватних цінностей на основі розуміння — у відповідності з визнанням і сприйманням — за­грозливих почуттів, які клієнт раніше відмовився розпізнати або не нава­жився символізувати. Ефект, який досягається щодо клієнта, заміщується усталеним самообразом і відповідним самосприйманням. Постійне праг­нення до вільного вияву особистості передбачає безконечне здійснення самості. Тут позиція Роджерса дещо збігається з позицією А.Адлера, чия ідея творчості самості включає перманентний розвиток. Вудвортс убачає тут екзистенціальні мотиви, на цей час значно поширені, але Роджерс твердив про незалежність своєї теорії від екзистенціальних впливів, указуючи на недоліки деяких екзистенційних принципів. Розглядаючи важливі аспекти клієнтцентрованої терапії, Роджерс звертається насамперед до можливості передбачення результатів взаємодії терапевта і клієнта. Він розігрує інтерв'ю, щоб дати змогу клієнтам побачити наступні фази терапевтичного процесу. Передбачуваний ланцюг подій виникає на ґрунті символічної мо­ви, в ігровій та маріонетковій терапії, у драмі. Роджерс досягав позитив­ного ефекту в роботі з індивідом і в невеликих групах.

За Роджерсом, терапевт має оперувати принципами, які пов'язуються з відповідальністю. Клієнт повинен мати установку стати зрілим, соціальне адаптованим, незалежним, продуктивним, але для цього слід покладатися не тільки на власні можливості. Консультант має створити теплу й довірчу ат­мосферу, в якій клієнт може вільно виявляти відношення і почуття, навіть нелогічні та суперечливі. Терапевт не схвалює, але й не відкидає те, що сприймає у клієнті.

Якщо ці та інші умови виконуються, можна досягти таких результатів. Клієнт виражає відношення глибоко й мотивовано, повніше досліджує свої реакції, ніж це було раніше, усвідомлює свої відношення, які він відкрив. Сприймаючи себе більш адекватно, клієнт із власної ініціативи вибере нові цілі, які його краще задовольнятимуть, ніж попередні. На ґрунті психо­логічної зрілості клієнт буде вибирати спонтанно, з меншою напруженістю, в гармонії з соціальними потребами інших людей. Ставлення до життя буде більш адекватним, реалістичним, більш інтегрованим. Це стане кроком упе­ред в житті індивіда. Саме так здійснюється катарсис.

Може відбутися або відносно поверхова реорієнтація до життєвої про­блеми, або глибока повна переорієнтація особистості. І це — на ґрунті інсайтної розмови терапевта і клієнта: відкочуються релевантні відношення, які раніше були неприйнятні для свідомості. Здійснюється переформулювання "Я-поняття". Виникають нові життєві плани. Вибір нової поведінки відповідатиме новому поняттю "'Я". Цей процес буде тривати навіть поза терапевтичним інтерв'ю.

Роджерс виходить із того, що в самому клієнті криються конструктивні сили, про які він зміг розповісти й належно оцінити. Інсайт, сприйнятий та асимільований клієнтом, має терапевтичну силу. Слід було б визнати також силу піднесення самоактуалізації — найважливіший мотив для терапевта, який здійснює систематичне планування стратегії поведінки, разом із цим вдало змінюючи тактику згідно з потребами даного моменту.

Використовуються методи вільних асоціацій, інтерв'ю прямого характе­ру, вказівки клієнту щодо буденного життя. Сам клієнт стає кращим суддею у визначенні частоти інтерв'ю. Він розкриває пригнічені елементи і вироб­ляє комфортабельне пристосування, тобто конструктивну поведінку. Род­жерс певний того, що клієнт знає про своє внутрішнє психологічне "Я" краще, ніж це уявляє собі терапевт. "Готовність повністю сприйняти цю силу клієнта з усією переорієнтацією терапевтичної процедури" — ось чим терапія Роджерса досить сильно відрізняється від інших підходів. Род­жерс створює таку психологічну атмосферу, в якій клієнт може розкривати свою особистість якою вона є, здійснювати природний захист та використо­вувати ситуацію.